Кліматологія медична

КЛІМАТОЛО́ГІЯ МЕДИ́ЧНА — роз­діл біокліматології, що ви­вчає вплив на організм людини кліматичних і погодних чин­ників, роз­робляє методи їхнього викори­ста­н­ня з лікувально-профілактичною метою. К. м. тісно повʼязана з кліматологією, метеорологією, медичною гео­графією, курортологією і фізіотерапією. Ви­вчає фіз. і хім. природу різних природ. по­дразників, характер та механізми порушуваних ними фізіол. реакцій і патол. змін в організмі людини в звич. для нього кліматі і в не­звич. клімат. умовах, а також геогр. пошире­н­ня хвороб, вплив клімат. чин­ників на роз­виток захворювань людини. Клімат. чин­ники діють на всі види рецепторів, сенсор. структур і нерв. провід­ників організму. Вони мають заг.-біол. значе­н­ня і зумовлюють ре­активність організму в процесі його філогенезу. Внаслідок дії чин­ників різної фіз. природи в процесі еволюції в організмі сформувалися різні механізми регуляції функцій. Взаємодія із зовн. середовищем і при­стосува­н­ня до його умов є невід­ʼєм. компонентом існува­н­ня організму.

Перші в Україні мед. установи, що використовували широкий лікув.-профілакт. потенціал клімат. чин­ників, виникли на­прикінці 19 ст. Одного з перших кліматологів В. Дмитрієва 1890 нагороджено Сріб. меда­л­лю Рос. геогр. товариства. 1914 у Севастополі О. Щербак заснував Романов. ін­ститут фіз. методів лікува­н­ня (нині НДІ фіз. методів лікува­н­ня та мед. кліматології). Важливим етапом у становлен­ні К. м. стало затвердже­н­ня на актинол. кон­гресі в Парижі 1929 системи дозува­н­ня соняч. опроміне­н­ня, за­пропонованої П. Мезерницьким. На­прикінці 1970-х рр. М. Торохтін на основі ви­вче­н­ня клімат. властивостей соляних печер у смт Солотвине (Тячів. р-ну Закарп. обл.) роз­робив методику спелеолікува­н­ня. Штучну спелеотерапію впроваджено в практику багатьох лікув. закладів СРСР. Від 1997 діє Всеукр. асоц. фізіотерапевтів і курортологів (президент — М. Лобода).

Клімат України ви­значають як помірно континентальний, що по­ступово змінюється із Зх. на Сх. Лише для вузької прибереж. смуги Пд. берега Криму характерний субтропіч. примор. клімат серед­земномор. типу. У межах країни виділяють 4 клімат. регіони, кожен з яких має значні від­мін­ності у показниках атмо­сфер. тиску, температури повітря, кількості й періодичності опадів, — пн., пд., примор. і гірська області. Теплому сухому клімату степів у літній час властиві висока температура повітря (до +30–35 °С) і стійке інтенсивне сонячне ви­промінюва­н­ня (до 0,9 кВт•м²). Завдяки наявності травʼяного покриву збільшується від­носна вологість повітря. Низька вологість полегшує тепловід­дачу шляхом випаровува­н­ня поту зі шкіри і слиз. оболонок, завдяки чому людина добре пере­носить спеку. Інтенсивне сонячне ви­промінюва­н­ня викликає стійку гіперемію шкір. покривів і роз­шире­н­ня судин нирок. Дегідратація організму призводить до зниже­н­ня артеріал. тиску, виділе­н­ня еритроцитів з депо і гемокоагуляції. Летючі речовини квітів і трав впливають на нюховий аналізатор і спричиняють виражені реакції серц.-судин. системи (брадикардія, зниже­н­ня артеріал. тиску), поруше­н­ня вищої нерв. діяльності. Під­вищений фітогенез лісів (особливо в період брунькува­н­ня і цвіті­н­ня) зумовлює високий вміст у повітрі летючих ароматич. речовин, що мають седативну, бактерицидну, фунгіцидну дії. Терпени, ефіри й орган. кислоти, які виділяють дерева і чагарники в теплу пору року, роз­ріджують секрет дихал. шляхів людини і під­силюють дренажну функцію роз­ширених бронхів. Уповільне­н­ня та по­глибле­н­ня диха­н­ня під час пере­бува­н­ня в лісі покращують леген. вентиляцію й утилізацію кисню, тканин­не диха­н­ня. Ліс. клімат посилює гальмува­н­ня в корі головного мозку, під­вищує тонус під­кірк. структур і центрів (вегетатив. нерв. системи і терморегуляції). У результаті тренува­н­ня серц.-судин. системи від­новлюється кровопо­стача­н­ня головного мозку і під­вищується праце­здатність організму. Примор. клімат Чорного й Азов. морів ви­значають геогр. роз­ташува­н­ня місцевості, берег. ландшафт і роза вітрів. Водне середовище знижує добові колива­н­ня температури повітря, забезпечує його чистоту та про­зорість. Інтенсивне сонячне ви­промінюва­н­ня влітку разом з прибоєм зумовлює роз­пилюва­н­ня і випаровува­н­ня крапель мор. води у повітр. про­стір. Мор. повітря, що містить мікрокри­стали солей (хлорид, сульфат, бромід і йодид натрію, кальцію, магнію), викликає гіперемію шкіри і слиз. оболонок дихал. шляхів, від­новлює їхні трофіку, секреторну й виділ. функції, стимулює репаративну регенерацію в різних органах. Ритміч. шум прибою, вид спокійного моря і насичене бромідами та йодидами мор. повітря від­новлюють спів­від­ноше­н­ня гальмівно-збудливих процесів у корі головного мозку.

Ці чин­ники зменшують активізац. впливи ретикуляр. формації, нормалізують вищу нерв. діяльність і вегетативну регуляцію вісцерал. функцій. Для серед­земномор. клімат. обл. (Пд. берег Криму), яка з Пн. захищена від впливу холодних повітр. мас Крим. горами, характерний клімат серед­земномор. типу. Через від­мін­ність т-р поверх­ні мор. берегів прибережне повітря по­стійно пере­міщується (берег. бризи), під­вищуючи питому вагу конвекції в механізмах тепловід­дачі. По­дразнюючи механорецептори організму, він активізує нейроендокрин­ні механізми регуляції функцій, спрямовані на під­трима­н­ня терміч. рівноваги та стійкості до чин­ників середовища. Тренува­н­ня механізмів довготривалої адаптації й ре­активності організму в цьому кліматі здійснюють за допомогою стимуляції симпатоадреналової, імунокомпетент. і вегетатив. систем. Нейротрофіч. вплив на різні запал. і дистрофічні процеси та функціон. поруше­н­ня посилюють мор. купа­н­ня.

Гір. клімат. обл. охоплює Укр. Карпати та Крим. гори. Її особливістю є наявність поясів, що виявляється в зміні температури і ландшафтів залежно від висоти місцевості. Гіпоксія, що виникає в умовах гірського клімату, активізує механізми термінової, а згодом — довготривалої адаптації. Активізація систем захопле­н­ня і транс­порту кисню призводить до рефлектор. при­скоре­н­ня диха­н­ня та серц. скорочень, викликає викид у кров депонованих еритроцитів, посилює виведе­н­ня з організму надлишку іонів натрію й води. Руйнуються найчутливіші до гіпоксії еритроцити, продукти де­струкції яких стимулюють еритро- і мієлопоез. У результаті кількість еритроцитів у периферич. крові під­вищується на 15–20 %, а вміст гемо­глобіну в них — на 8–10 %. Часткова тканин­на гіпоксія, що виникає в горах, стимулює всі види обміну в організмі, під­вищує активність мікросомал. Р450-цитохромоксидаз. системи печінки й утилізацію продуктів метаболізму. Крім того, в горах у звʼязку зі зниже­н­ням Т-хелперів і під­вище­н­ням вмісту імуно­глобулінів виникає часткова імуносу­пресія. Стимуляція репаратив. регенерації по­шкоджених тканин змінюється подальшим роз­смоктува­н­ням рубців сполуч. тканини. Структурно-функціон. зміни забезпечують стійке при­стосува­н­ня систем жит­тєзабезпече­н­ня організму до умов кисн. недо­статності, під­вищуючи їхні функціон. резерви.

Крім клімат. характеристик окремих курортно-рекреац. зон, важливе значе­н­ня має оцінка погоди — стану тропо­сфери в певному місці у певний момент або за проміжок часу (доба, місяць). Для своєчас. профілактики загострень і ускладнень захворювань, повʼязаних з погод. чин­никами, здійснюють мед. про­гнозува­н­ня погоди. Залежно від стійкості осн. метеорол. елементів виділяють її 4 мед. типи: дуже сприятлива (зі стійким нормал. пере­бігом осн. метеорол. елементів), сприятлива (зі змінами осн. метеорол. елементів помір. характеру), не­сприятлива (з не­стійким ходом осн. метеорол. елементів), особливо не­сприятлива (зі стрибкоподіб. змінами осн. метеорол. елементів, сильними вітрами, шквалами, грозами). Мед. оцінюва­н­ня погоди і клімату з виявле­н­ням не­сприятливих метеорол. ситуацій, що викликають поруше­н­ня стану здоровʼя, є важливою ланкою метеорол. профілактики — комплексу мед. заходів, спрямованих на попередже­н­ня роз­витку сезон., добових реакцій організму на зміни стану погоди. При певних значе­н­нях метеорол. і телурич. чин­ників (т-ра, нижча від 0 °С, від­носна вологість повітря понад 85 %, атмо­сфер. тиск, нижчий від 100,5 і вищий від 102 кПа, швидкість руху вітру понад 8 м/с, магнітна індукція понад 100 мкТл), а також під час різких змін погоди виникають метеопатичні реакції. Крім того, для різних періодів календар. року характерні сезон­ні захворюва­н­ня. Ці форми кліматопатології повʼязані з поруше­н­ням механізмів індивід. адаптації і спо­стерігаються пере­важно у немолодих осіб з ослабленою ре­активністю та високою метеолабільністю. Кліматолікув. чин­ники за умов нерац. за­стосува­н­ня можуть викликати подібні реакції, ві­ді­граючи роль чин­ника, що провокує загостре­н­ня захворюва­н­ня. Виділяють 4 класи захворювань, повʼязаних із дією клімат.-метеорол. і геофіз. чин­ників: хвороби, викликані терміч. навантаже­н­нями; хвороби, зумовлені соняч. ультрафіолетовим ви­промінюва­н­ням; сезон­ні інфекц. хвороби; власне сезон­ні хвороби, що виникають щороку.

Сезон­ні захворюва­н­ня класифікують від­повід­но до періодів року. Ультрафіолетова недо­статність узимку в пн. і помір. широтах повʼязана з сезоном низького стоя­н­ня Сонця. Навесні й улітку виникають фотодерматози, конʼюнктивіти, сонячні опіки та пере­гріва­н­ня, а також полінози, викликані пилком рослин, що цвітуть; у теплу пору року також набувають пошире­н­ня харч. отрує­н­ня, кишк. інфекції, захворюва­н­ня, викликані отруй. тваринами і комахами. Восени і взимку пере­важають застудні захворюва­н­ня, обмороже­н­ня, замерза­н­ня, загостре­н­ня рекурент. де­пресив. роз­ладів. У курорт. практиці прийнято класифікувати клімат. сезони за обсягом використовуваних природ. лікув. чин­ників. У літній сезон можливе комплексне за­стосува­н­ня всього спектра методів кліматотерапії — аеро-, геліо- й таласотерапії; в осін. сезон по­єд­нують геліотерапію (з по­ступовим зниже­н­ням потужності потоку ультрафіолетового ви­промінюва­н­ня) й аеротерапію; зимовий сезон обмежений викори­ста­н­ням аеротерапії; навесні, крім аеротерапії, зʼявляється можливість при­йому процедур геліотерапії. Проявом метеопатич. реакцій є патол. зміни від субʼєктив. не­приємних від­чут­тів до загостре­н­ня наяв. захворювань або роз­витку нових. Метеопатичні реакції роз­виваються в будь-яких клімат. зонах, оскільки навіть у най­сприятливішому кліматі можливі не­сприятливі погодні умови. Велике значе­н­ня має від­носна сила по­дразника. Так, в умовах мʼякого клімату (напр., Пд. берег Криму) не­значні колива­н­ня метеорол. чин­ників можуть викликати у деяких осіб такі реакції організму, які зумовлюють різкіші колива­н­ня в умовах суворого клімату Сибіру. Метеочутливість (метеолабільність) — стійкість організму до не­сприятливих погод. чин­ників — під­вищується в осіб, які тривалий час живуть в умовах, що усувають або різко обмежують дію природ. чин­ників, зокрема соняч. променів, при різних захворюва­н­нях. Є однією з перед­умов виникне­н­ня не­сприятливих метеопатич. і дизадаптац. реакцій, а також реакцій на клімат. процедури. Патол. реакції можуть пере­дувати змінам погоди (біль в області серця виникає напередодні різкого похоло­да­н­ня, під­вище­н­ня або зниже­н­ня атмо­сфер. тиску; біль у су­глобах і кістках — напередодні різкого під­вище­н­ня атмо­сфер. тиску; невралгіч. біль — перед під­вище­н­ням вологості).

К. м. також роз­глядає поня­т­тя «сезон­ність» — явища, що від­ображають реакції живого організму на зміни природи від­повід­но до річного ритму. Дослідж. сезон­ності значну увагу приділяли з давніх часів, зокрема в індій. системі Аюрведа кілька тисяч років тому роз­роблено строгі канони сезон. поведінки, живле­н­ня тощо. У медицині стародав. Тибету також існувала аналогічна система, яка враховувала індивід. кон­ституц. ознаки і такі чин­ники, як вік, стать, місце прожива­н­ня, темперамент, стан шкіри та потовиділе­н­ня, метеочутливість. У процесі людської еволюції від­бувалася неухильна нівеляція природ. впливів і сезон. чин­ників. Соц.-культурні впливи під­вищують ступ. незалежності від пори року, проте наслідки цього своєрід. «від­дале­н­ня від природи» мало про­гнозовані. Основоположні уявле­н­ня про фізіол. і патол. вплив зовн. природ. чин­ників закладені роботами вітчизн. кліматологів (А. Ремізов, П. Мезерницький, В. Климовицький, Г. Данишевський, С. Чубинський). Низку дослідж. присвячено сезон. колива­н­ням функціон. активності різних органів і систем (Ф. Меєрзон, Р. Пеньковська). Так, встановлено, що активність парасимпатич. нерв. системи макс. у весняні місяці, коли в крові збільшується концентрація потрій. гормонів гіпофіза, активність щитоподіб. залози зро­стає взимку, глюкокортикоїдна функція наднирк. залоз мін. влітку тощо (Г. Єрмолаєв, С. Шутова). Зро­ста­н­ня частоти сезон. пере­вантажень спо­стерігають під час по­їздок на курорт у кліматично контрастні геогр. пояси (В. Бокша, Б. Богуцький). Для початк. фази процесу акліматизації характерні заг. загальмованість, погірше­н­ня газооб­міну, кровообігу, зниже­н­ня праце­здатності. Згодом ця фаза змінюється фазою стимуляції фізіол. функцій, і лише через 25–30 днів пере­бува­н­ня в не­звич. кліматі на­ступає фаза вирівнюва­н­ня, економізації та нормалізації функцій. Фаза повної акліматизації триває кілька років. Серед заходів, що знижують залежність від сезон. чин­ника, — виявле­н­ня пацієнтів, які мають анамнез по сезон. патології, здійсне­н­ня планової, поточ. і термінової сезон. метео­профілактики в періоди не­сприятливої погоди, рац. при­значе­н­ня процедур клімато-, бальнео-, пелоїдотерапії, апарат. методів фізіотерапії і лікув. фізичної культури в різні періоди року, оптимізація мікроклімату приміщень здравниць, при­значе­н­ня фізіологічно об­ґрунтованої сезон. дієти, лікар. адаптогенів, формува­н­ня правил. стереотипів поведінки з навичками дозованого термозагартува­н­ня, систем. фіз. тренувань. Плановий етап метео­профілактики полягає в активізації захис. сил організму, вдосконален­ні адаптац. механізмів, роз­витку найдоцільніших і енергетично економ. адаптац. реакцій. З цією метою за­стосовують холодові дії (повітряні ванни, купа­н­ня), спрямовані на тренува­н­ня терморегулятор. механізмів, стимуляцію обмін. процесів, нормалізацію ре­активності організму. Важливе значе­н­ня мають методи лікув. фізичної культури, фіз. навантаже­н­ня, що під­вищують метеотолерантність хворих (стійкість до змін погоди). Залежно від характеру захворюва­н­ня необхідно використовувати засоби, що сприяють ре­активності організму, нормалізують фізіол. реакції на зовн. дію. Насамперед це методи фізіотерапії (ультрафіолетове опроміне­н­ня, аероіонотерапія, електросон, електричне поле ультрависоких частот та ін.), бальнеотерапії (купа­н­ня в басейнах, вуглекислі, йодобромні і морські ванни, сауна тощо), вітамінізація, гіпосенсибілізуюча терапія, за­стосува­н­ня препаратів адаптоген. дії (елеутерокок, женьшень, лимон­ник, пантокрин), антиокси­дантів (бета-каротин та ін.). Найретельніше планову метео­профілактику варто проводити навесні і восени (сезон­на метео­профілактика), коли погод. умовам властива найбільша не­стійкість. Термінову метео­профілактику здійснюють при отриман­ні не­сприятливого про­гнозу погоди. Вона перед­бачає як заг., так і спец. заходи. До перших належать зміна режиму, зниже­н­ня фіз. і фізіол. навантаже­н­ня. Напр., у спеку практикують заходи з попередже­н­ня пере­гріва­н­ня організму (водні процедури, легкий одяг, обмеже­н­ня фіз. навантажень). Спец. заходи полягають у при­значен­ні медикаментоз. препаратів (судинорозширювал., бронхолітичні, седативні, психо- і вегетотропні та ін.), зовн. рефлектор. дій (гірчичники, гірчичні ванни для ніг тощо), оксигенотерапії. Тривалість при­йому препаратів і фізіо­процедур ви­значають індивідуально залежно від характеру ускладнень, динаміки стану хворого і атмо­сфер. процесів. За­звичай їх при­значають напередодні зміни погоди на 2–4 дні.

Завантажити статтю