Курортологія

Визначення і загальна характеристика

КУРОРТОЛО́ГІЯ (від нім. Kurort — лікувальна місцевість і …логія) — роз­діл медицини, що ви­вчає лікувальні властивості природних чин­ників, механізми їхньої дії на організм людини та соціально-гігієнічні умови функціонува­н­ня системи санаторно-курортних установ. Серед роз­ділів К. — бальнеологія й кліматотерапія. Вона тісно повʼязана з фізіотерапією, гідротерапією, кліматологією, фізіологією, гігієною та ін. Осн. обʼєктами курорту є санаторно-курортні заклади, які надають послуги лікув., профілакт. та реабілітац. характеру з викори­­ста­н­ням природ. лікув. ресурсів (грязей та озокериту, мінерал. і термал. вод, ропи лиманів та озер, природ. комплексів зі сприятливими для лікува­н­ня умовами), фізіотерапевт. методів, дієтотерапії, лікув. фіз. куль­тури тощо. Курорт. комплекс України пред­ставлений великими запасами природ. лі­кув. ресурсів, що за ефективністю не по­ступаються за­стосовуваним на світ. курортах. Найбільшу цін­ність серед них мають мінерал. води і лікув. грязі майже всіх бальнеол. типів, а також узбереж­жя Чорного й Азов. морів та гір.-ліс. масиви Криму й Карпат. В Україні пред­ставлені майже всі (за винятком пустель та тропіків) види клімат. курортів — гір., ліс., лісо­степ., степ., приморські. До провід­них належать лікув. місцевості степ. зони — Бердянськ, Одес. група курортів, примор. зони — Пд. Криму (Ялта, Алушта та ін.), гір. зони — Яремче, Ворохта в Карпатах. Для кожної групи курортів описано лікув.-оздоровчі можливості й очікувані ефекти, роз­роблено показа­н­ня і протипоказа­н­ня до лікува­н­ня у від­повід. місцевостях. В Україні наявні ву­глекислі, сульфідні, радонові, залізисті, арсенові, йодні, бром­ні та йодобромні, борні, кремнієві мінерал. води, води з під­вищеним вмістом орган. речовин та без специфіч. компонентів. Лікув. грязі (пелоїди) за­стосовують у ви­гляді ванн і аплікацій. Місцем їхнього утворе­н­ня є різноманітні водо­йми (моря, зато­ки, озера, ставки, стариці річок), болота, ділянки земної кори, на яких у результаті тектоніч. процесів виникають зони виносу на поверх­ню по­дрібнених глинистих порід, під­зем. вод та газів, що зумовлюють утворе­н­ня сопкових пелоїдів, а також р-н прояву вулканізму, де виникають гідротермал. пелоїди. За походже­н­ням, складом та властивостями пелоїди класифікують на торфи, са­пропелі, сульфідні мулові, прісноводні глинисті мули, сопкові і гідротермальні. За якіс. і кількіс. характеристиками лікув. курортні ресурси України за­ймають одне з провід. місць у Європі. Так, сухий субтропіч. примор. клімат Пд. берега Криму за більшістю параметрів від­повід­ає клімат. характеристикам Пд. Франції і Хорватії, Пн. Зх. і Пн. Сх. Італії, Пн. Тунісу. Мінерал. хлоридна натрієва вода «Миргородська» за складом близька до вод нім. курорту Ахен. Вуглекислі гідрокарбонатні води Закарпа­т­тя «Поляна Квасова», «Шаянська» за фіз.-хім. властивостями не по­ступаються кавказ. мінерал. водам «Боржомі», «Єсентуки-17», «Нар­зан», а «Нафтуся» не має світ. аналогів. Лікув. викори­ста­н­ня природ. засобів на курортах має давню традицію. Започатковано ви­вче­н­ня лікув. водних мінерал. ресурсів України у 16–17 ст. У цей період придвор. лікар польс. короля Стефана Баторія В. Очко (1537–1600) опублікував працю «Cieplice» (Kraków, 1578), присвяч. опису мінерал. вод, яка містила матеріали і про Яворів. джерела побл. Львова. Згодом видат. лікар Е.-С. Львівʼянин (1570–1635) видав кн. «Про теплиці в Шкло» (Л., 1617), присвяч. опису теплиці (гарячого джерела) в Шкло (нині смт Яворів. р-ну Львів. обл.). Він уперше здійснив хім. аналіз цієї води та її лікув. властивостей, об­ґрунтував рекомендації щодо клін. за­стосува­н­ня, показа­н­ня і протипоказа­н­ня, ін. метод. при­йоми питного лікува­н­ня. В епоху Від­родже­н­ня кращі джерела мінерал. вод пере­йшли у володі­н­ня катол. монастирів. Покро­вителями курортів стали святі, за­ступництвом яких і пояснювали зціле­н­ня хворих. Проведено детал. наук. хім. аналіз мінерал. вод та лікув. грязей. На­ступ. період освоє­н­ня курортів, по­вʼязаний з європ. військ. кампаніями 1-ї пол. 19 ст., став початком формува­н­ня сучас. реабілітац. медицини. На цьому етапі пере­важно військ. лікарями освоєно ві­домі укр. бальнеол. курорти Одеси, Трускавця, Словʼянська, Сак, Березів. мінерал. води. На межі 19–20 ст. роз­почато активне облаштуван­ня курортів. Збудовано перші клімат. станції, в яких основою лікув. дій були аеро-, геліо- і таласотерапія, кабінети, амбулаторії і від­діл. поліклін. типу (т. зв. ін­ститути), приватні, громад. і добродійні пансіонати й санаторії, купальні, ванні заклади та грязелікарні. В Одесі, Криму, на Закарпат­ті засн. спів­товариства лікарів, що за­стосовували в клін. практиці природні методи лікува­н­ня. Опубліковано перші посібники для лікарів з гідро-, фізіотерапії, зокрема В. Камінського, О. Щербака. У Криму створ. значну кількість бальнеол. здравниць, клімат. станцій, пан­сіонатів, санаторіїв. 1914 О. Щер­бак у Севастополі заснував Рома­нов. ін­ститут фіз. методів лікува­н­ня (нині НДІ фіз. методів лікува­н­ня та мед. кліматології у Ялті). 1918 всі курорти оголошено держ. власністю. Згодом роз­почали діяльність каф. фізіотерапії в університетах Харкова, Одеси, Києва. В курорт. регіонах організовано низку НДІ та засн. наук. школи з ви­вче­н­ня механізмів дії природ. чин­ників, рац. викори­стан­ня курорт. методів лікува­н­ня. Під час 2-ї світової війни курорти і санаторії використовували для військ. потреб, на їхній базі організовували шпиталі. Значну кількість курорт. закладів зруйновано або по­шкоджено. Станом на 1950, кількість ліжок у санаторно-курорт. закладах уже пере­вищувала довоєн­ну. Від се­ред. 1950-х рр. упр. курортами, санаторіями і будинками від­починку зосереджено в МОЗ УРСР, у 1960-х рр. госп­розрахункові санаторії, будинки від­починку, курортні лікарні, поліклініки й пансіонати пере­йшли у під­поряд­кува­н­ня проф­спілок. Найви­щого роз­витку курортна система проф­­спілок досягла у 1970–80-х рр. У цей період роз­горнуто мас­­штабне будівництво в таких містах, як Трускавець, Миргород, Хмільник, Бердянськ, Саки, Сло­вʼянськ, Очаків (усього збудовано або реконстру­йовано бл. 30-ти санаторно-курорт. закладів). Від кін. 1960-х рр. роз­вивалася також мед. служба проф­спілкових здрав­ниць: ви­значено провід. профіль кожного курорту, введено спеціалізацію санатор. від­­діл., що дало змогу раціонально використовувати місц. ресурси. У курорт. регіонах створ. профіл. базові санаторії, які надавали установам системи від­повід­ну метод. та практ. допомогу. До кожного курорту прикріплено профіл. кафедру певного мед. ВНЗу. 1992 Федерація проф­спі­лок України, Фонд соц. страхува­н­ня України та Укр. респ. рада з упр. курортами проф­спілок на базі курорт. закладів проф­спілок заснували АТ «Укр­профздравниця». Станом на 2010, в Україні діяли бл. 3 тис. санаторно-курорт. установ, у яких щорічно оздоровлювалися понад 3 млн осіб. Пере­довими вважають по­над 100 клін. санаторіїв, що мають у структурі від­діл. реабілітації різного профілю за 30-ма нозол. напрямами. Враховуючи, що за поперед. оцінками Фонду соц. страхува­н­ня України, мед. реабілітації потребують бл. 23 % усіх хворих стаціонарів і бл. 46 % пацієнтів амбулаторно-поліклін. установ, організац. основи реабілітац. медицини вимагають подальшого удосконале­н­ня та роз­витку. Осн. наук. центрами з курортол. дослідж. є Укр. НДІ мед. реабілітації та курортології (Одеса), дит. курортології і фізіотерапії (Євпаторія), наук.-практ. обʼ­єдн. «Реабілітація» (Уж­город), Нац. академія природо­­охорон. та курорт. будівництва (Сімферополь), профіл. кафедри мед. університетів і академій післядиплом. освіти. Діють також Всеукр. асоц. фізіотерапевтів і курортологів, громад. організація «Фахів­ці у галузі природ. лікув. ресурсів». Виходять часописи «Медична реабілітація, курортологія, фізіо­терапія», «Вестник физиотерапии и курортологии», «Медична гідрологія та реабілітація». Пра­вові, організац., екон. та соц. засади роз­витку курортів ви­значено Законом України «Про курорти» (2000, зі змінами 2006), що спрямований на забезпече­н­ня ефектив. викори­ста­н­ня лікув. ресурсів і регулює сусп. від­носини, по­вʼязані з організацією та роз­витком курортів. Держ. політика у сфері курорт. справи ґрунтується на принципах законодав. ви­значе­н­ня умов і порядку організації діяльності курортів; забезпече­н­ня до­ступності санаторно-курорт. лікува­н­ня для всіх громадян, насамперед інвалідів, ветеранів війни та праці, учасників бо­йових дій, громадян, які по­­страждали внаслідок аварії на ЧАЕС, дітей, жінок ре­продуктив. віку, які хворіють на гінекол. захворюва­н­ня, хворих на туберкульоз та осіб з травмами і захворюва­н­нями спин. мозку й хребта; врахува­н­ня попиту населе­н­ня на конкретні види санаторно-курорт. послуг при роз­­роблен­ні та затверджен­ні заг.-держ. і місц. про­грам роз­витку курортів; економного та рац. викори­ста­н­ня природ. лікув. ре­сурсів, забезпече­н­ня їхньої належної охорони; сприя­н­ня пере­творен­ню санаторно-курорт. комплексу України у рентабел. та конкуренто­спроможну галузь економіки. Санаторно-курортне лікува­н­ня — лікува­н­ня з пріоритет. викори­ста­н­ням цілющих властивостей природ. ресурсів та фіз. чин­ників, які під­вищують са­ногенет. та реабілітац. потенціал пацієнтів. Показа­н­ня й обмежен­ня у викори­стан­ні такого лікува­н­ня ви­значає МОЗ України. Гол. зав­да­н­нями сучас. санаторно-курорт. лікува­н­ня є ліквідація або зменше­н­ня проявів патол. процесу; стимуляція регенерації та ре­ституції; від­новле­н­ня порушених функцій; під­вище­н­ня заг. ре­активності; тренува­н­ня адаптац. механізмів; консолідація результатів лікува­н­ня, досягнутих на поперед. (стаціонар. або амбулаторно-поліклін.) етапі; попередже­н­ня інвалідизації; сприя­н­ня соц. реабілітації. Лише за санаторно-курорт. умов можна провести повноцін. курс патогенетично об­ґрунтованих та саногенетично спрямованих заходів, що охоплюють усі механізми впливу на саногенез (багаторівнева сти­муляція ре­ституції та репарації, корекція та компенсація порушених функцій), та за­стосувати багатопланові варіанти їхньої реалізації (клімато-, таласо-, аеро-, гідробальнео-, пелоїдо-, кінезо-, психо-, дієто-, рефлексотерапія, апаратна фізіотерапія, масаж тощо). Принципи від­новлювал. лікува­н­ня та реабілітації на санаторно-курорт. етапі: ран­ній початок; етапність та послідовність (врахува­н­ня ха­рактеру й обʼєму проведеного лікува­н­ня); комплексність (по­єд­нане та комбіноване викори­ста­н­ня природ. лікув. ресурсів, преформованих та апарат. лікув. фіз. чин­ників); етапність уведе­н­ня та помірність процедур (по­ступове збільше­н­ня інтенсивності лікув.-реабілітац. комплексів, урахува­н­ня темпу, ритму та послідовності лікув. впливів); індивід. під­хід (урахува­н­ня віку та стану пацієнта, ха­рактеру захворюва­н­ня, його ста­дії, особливостей пере­бігу патол. процесу, ускладнень та супут. захворювань); диференці­йованість лікув.-реабілітац. комплек­сів (урахува­н­ня лікув. ефектів, син­дромно-патогенет. дії та саногенет. спрямованості фіз. впли­вів); пріоритет викори­ста­н­ня немедикаментоз. методів. Як правило, на санаторно-курорт. ета­пі вдаються до комплекс. викори­ста­н­ня лікув. фіз. чин­ників. Нині роз­виваються нові напрями оздоров. і профілакт. медицини. Так, зро­стає популярність СПА — оздоров. центрів, орієнтованих на поліпше­н­ня заг. стану людини за допомогою водних і косметич. до­глядів за шкірою, фітнесу, духов. практик, які сприяють фіз. оздоровлен­ню організму, сві­домості й душі лю­дини.

Літ.: Основы курортологии: Руководство. Т. 1–3. Москва, 1956–59; Во­­просы курортологии и физиотерапии. К., 1967; Курортные ресурсы Укра­ины. К., 1999; Основи курортології: Посіб. К., 2003; Мінеральні води України. К., 2005; Пономаренко Г. Н. Лучшие курорты мира. 2-е изд. С.-Пе­тербург, 2007; Курорти та санаторії України: Наук.-практ. довід. К., 2009.

К. Д. Бабов, Т. А. Золотарьова, В. В. Єжов

Завантажити статтю