Запека Євген Васильович

ЗАПЕ́КА Євген Васильович (20. 09. 1962, Полтава — 21. 03. 2011, Львів) — письменник, журналіст. Чоловік Лани Перлулайнен. Член СП СРСР, а потім РФ (1990–93). Після закінчення середньої школи № 32 при Полтавському педагогічному інституті (1979) вступив на телевізійне відділення факультету журналістики Київського університету. Навчання поєднував із викладанням польської мови. 1982 був репресований як український буржуазний націоналіст. Декілька місяців продовжував навчання у Ростовському (РФ) та Московському університетах за спеціальністю «тележурналістика», після чого до середини березня 1983 перебував на нелегальному становищі в різних містах СРСР. У Єревані в цьому ж місяці добровільно здався органам влади. Був засуджений Московським районним судом Києва до примусового психіатричного лікування. Перебував у «спецпсихушках» Єревана, Києва і Полтави. У грудні 1983 рішенням Київського районного суду Полтави визнаний невинним і позбавлений судимості. Відтоді — на журналістській роботі в Полтаві, Мозирі (Білорусь) і Новосибірську (РФ). У Новосибірську очолював кілька видавництв, був засновником Товариства української культури «Громада» та відкрив українське радіомовлення на першому в Росії FM-каналі «Новая волна». 1993 разом із родиною повернувся в Україну. Мешкав у Львові, працював літературним оглядачем на громадському радіо «Львівська хвиля». У літературі дебютував 1978 на сторінках газети «Літературна України». Його твори публікували в часописах «Березіль», «Дзвін», «Кур’єр Кривбасу», «Літературний Львів», «Перець» та ін. У роки переслідувань окремі тексти написав польською, білоруською та російською мовами. Вірші З. перекладені польською мовою і вийшли окремим виданням під назвою «Wieczne drogi» (Kraków, 2004) та вміщені в антології «Metafora Współczesności» (Ridero, 2022; у перекладі З. Мірославського).

Завантажити статтю