Запека Євген Васильович

ЗАПЕ́КА Євген Васильович (20. 09. 1962, Полтава — 21. 03. 2011, Львів) — письмен­ник, журналіст. Чоловік Лани Перлулайнен. Член СП СРСР, а потім РФ (1990—93). Після закінче­н­ня середньої школи № 32 при Полтавському педагогічному ін­ституті (1979) вступив на телевізійне від­діле­н­ня факультету журналістики Київського університету. На­вча­н­ня по­єд­нував із викла­да­н­ням польської мови. 1982 був ре­пресований як український буржуазний націоналіст. Декілька місяців продовжував на­вча­н­ня у Ростовському (РФ) та Московському університетах за спеціальністю «тележурналістика», після чого до середини березня 1983 пере­бував на нелегальному становищі в різних містах СРСР. У Єревані в цьому ж місяці добровільно здався органам влади. Був засуджений Московським ра­йон­ним судом Києва до примусового психіатричного лікува­н­ня. Пере­бував у «спецпсихушках» Єревана, Києва і Полтави. У грудні 1983 ріше­н­ням Київського ра­йон­ного суду Полтави ви­знаний невин­ним і по­збавлений судимості. Від­тоді — на журналістській роботі в Полтаві, Мозирі (Білорусь) і Новосибірську (РФ). У Новосибірську очолював кілька видавництв, був засновником Товариства української культури «Громада» та від­крив українське радіомовле­н­ня на першому в Росії FM-ка­налі «Новая волна». 1993 разом із родиною повернувся в Україну. Мешкав у Львові, працював літературним оглядачем на громадському радіо «Львівська хвиля». У літературі дебютував 1978 на сторінках газети «Літературна України». Його твори публікували в часописах «Березіль», «Дзвін», «Курʼєр Кривбасу», «Літературний Львів», «Перець» та ін. У роки пере­слідувань окремі текс­ти написав польською, білоруською та російською мовами. Вірші З. пере­кладені польською мовою і ви­йшли окремим ви­да­н­ням під на­звою «Wieczne drogi» (Kraków, 2004) та вміщені в антології «Metafora Współczesności» (Ridero, 2022; у пере­кладі З. Мірославського).

Завантажити статтю