Прокопович Мар’яна Іванівна

ПРОКОПО́ВИЧ Марʼяна Іванівна (28. 03. 1961, Львів) — пере­кладачка, мово­знавець, лексико­граф. Член НСПУ (2000). Премія «Ars Translationis» імені М. Лукаша (1998). Орден Зірки Італії (2017). Закінчила Львівський університет (1982). Учителювала; 1984—95 працювала пере­кладачем в Ін­ституті фізіології і біо­хімії тварин УААН (Львів). Від 1995 — на творчій роботі. Стажувалася у Папському східному ін­ституті (Рим) за спеціальністю «Східні церковні науки» (1996—97). Обі­ймала посаду старшого наукового спів­робітника Центру італійської мови та культури Львівського університету (2000—01), де викладала курс історії італійської літератури та брала участь у роботі між­народної школи пере­кладачів «Пере­кладацька майстерня» Центру гуманітарних досліджень вишу. Пере­кладає пере­важно з італійської та англійської мов. Дебютувала пере­кладом оповіда­н­ня «Гриби в місті» І. Кальвіно в альманасі «Вітрила» (К., 1989). У її творчому доробку декілька десятків окремих ви­дань зарубіжних авторів. Серед найвагоміших здобутків — твори ві­домих італійських та англомовних авторів, зокрема У. Еко («Маятник Фуко», Л., 1998, 2004; «Імʼя рози», Х., 2006; «Бавдоліно», Х., 2009; «Три оповід­ки», К., 2013), Ч. Павезе («Диявол на пагорбах», Л., 2000; «Місяць і вогнища. Диявол на пагорбах», Х., 2010), Л. Пірандел­ло («Пʼєси. Оповіда­н­ня», Л., 2006), І. Звево («Самопі­зна­н­ня Дзено», Х., 2009), Д. Джойса («Порт­рет митця замолоду», Л., 2005), а також Дж. Щербаненка («Тенета зради», К., 1992), П. Леві («Чи це людина», Л., 2017), Дж. Кател­лі («Гео­графії», Буча, 2012), Ф. Меландрі («Ева спить», К., 2017; «Вище від моря», К., 2018), Е. Фер­ранте («Історія втечі та поверне­н­ня», Х., 2020), П. Бак­каларіо («Улісс Мур. Камʼяні охоронці», Х., 2020), М. Бальцано («Я залишаюсь тут», К., 2022), Дж. Томазі ді Лампедуза («Гепард», Х., 2010; у спів­праці з М. Мещеряком), М. Най­дана «Сім знаків лева, або Магія Леополіса» (Л., 2017), А.-Дж. Кроніна («Юдине дерево», Л., 2021). Чимало її пере­кладів опубліковано в ж. «Всесвіт». П. належить до першокласних українських пере­кладачів. Її творчій манері притаман­ні багатство словника, точність у доборі лексичних засобів та умі­н­ня тонко пере­давати нюанси авторського стилю зарубіжних авторів. В інтер­претації П. ви­йшли у світ також релігійно-філософські твори, соціально-політичні та літературо­знавчі текс­ти: «Спо­глядаючи красу Господа» Г. Ноуена (Л., 1995), «Духовне життя» (Рим, 1996), «Адам і його ребро» (1998) та «Коли говоримо “людина”…» (2000) М.-І. Рупніка, «Про­блема страж­да­н­ня К.-С. Люїса (1998), «Духовність християнського Сходу» Т. Шпідліка, «Про що роз­повід­ає ікона» Т. Шпідліка і М.-І. Рупніка (обидві — 1999), «Памʼять та ідентичність» Івана-Павла II (2005), «Флорентійський собор» Дж. Ґілла (2016) та збірник статей «Соціальна доктрина Церкви» (1998; усі — Львів), а також праці «Війна і революція в Європі, 1905—1956 рр.» А. Ґраціозі (К., 2005) та «Листи з Харкова. Голод в Україні та на Пів­нічному Кавказі в пові­домле­н­нях італійських дипломатів, 1932—1933 рр.» у його ж упорядкуван­ні (Х., 2007), «Пі­знай самого себе. Не­оплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди» М.-Ґ. Бартоліні (К., 2017). У спів­праці з італійськими колегами П. пере­клала італійською мовою окремі твори сучасних українських письмен­ників: О. Забужко — «Польові дослідже­н­ня з українського сексу» («Sesso ucraino: istruzioni per lʼuso», Nardo, 2008), С. Жа­дана — «Ворошилов­град» («La strada del Donbass», 2016), «Месопотамія» («Mesopotamia», 2018) та «Інтернат» («Il convitto», 2020; усі — Рим, у спів­авт.). Пере­кладала італійською мовою субтитри кіно­стрічки «Владика Андрей» (2008, режисер О. Янчук), українською — фільми «Солодке життя», «Сатирикон», «Рим» Ф. Фел­ліні (приз Фестивалю незалежного кіно «КіноЛев», 2010). Як лексико­граф спільно з Л. Помпео уклала «Італійсько-український, українсько-італійський словник» (Мілан, 2000). У 2021 в міланському видавництві «Hoepli» ви­йшов її «Компактний італійсько-український, українсько-італійський словник» («Dizionario Hoepli ucraino. Ucraino-italiano, italiano-ucraino») на 24 000 слів. Авторка публікацій «Дві мрії Умберто Еко («Всесвіт», 1991, № 3), «Роз­думи з приводу запозичень слів» («Український правопис і наукова термінологія: про­блеми норми та сучасність», Л., 1997). Упорядниця «Записок “Пере­кладацької майстерні”» (2002).

Завантажити статтю