Патрус-Карпатський Андрій Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ПА́ТРУС-КАРПА́ТСЬКИЙ Андрій Михайлович (справжнє — Патрус; псевдоніми і криптоніми: Сірий, Гранчак, Карпатський, Петро Карпатський, А. П.; 29. 03. 1917, с. Теребля, нині Тячівського р-ну Закарпатської обл. — 19. 04. 1980, Київ) — письменник, перекладач. Чоловік М. Каранської. Член СПУ (1946). Закінчив дворічну господарську школу (1930) та Мукачівську реальну гімназію (1937). Працював у редакції газети «Голос молоді» (1937), а згодом редагував «Русскій народный голос» (Ужгород). 1938–39 брав активну участь у громадсько-політичному житті Карпатської України, зокрема в діяльності літературно-мистецької громади «Говерля», що об’єднувала таких відомих письменників, як Олег Ольжич, У. Самчук, Ю. Горліс-Горський, В. Ґренджа-Донський, І. Ірлявський. Активно виступав на сторінках часопису «Нова свобода» (Хуст). Окрім поезій, друкував тут патріотично наснажені кореспонденції, що відображали широкий спектр життя краю («Голос Срібної землі», ч. 9; «Міжнародне положення й ми», ч. 25; «Брехня має короткі ноги. Українці в Америці, увага!», ч. 28; «Завдання карпато-українських письменників в сучасності», ч. 31; «Будьмо отвертими», ч. 36; «Хуст помолодів на двадцять років. Приготовання перед відкриттям карпато-українського сойму. Настрій населення столиці Карпатської України», ч. 39; «За національний характер Карпатської України», ч. 40; «Слава і честь піонерам рідної культури. З нагоди успішних спектаклів Нової Сцени», ч. 44; усі — 1939). У них яскраво відображені соборницькі ідеї, якими глибоко перейнявся автор. Після окупації Закарпаття Угорщиною був заарештований і перебував у концентраційному таборі у с. Крива поблизу Хуста. 29 вересня 1939 нелегально перебрався до УРСР. До початку радянсько-німецької війни працював у кам’янець-подільській газеті «Червоний кордон». 26 червня 1941 добровільно вступив до Червоної армії. Закінчив курси удосконалення командного складу, у чині лейтенанта воював на Південно-Західному фронті. У жовтні 1941 під час відступу в районі Лохвиці (Полтавська обл.) був поранений, а через місяць під Богодуховом (Харківська обл.) контужений, після чого тривалий час перебував на лікуванні. Влітку 1942 вступив у Чехословацький армійський корпус генерала Л. Свободи, був його перекладачем-ад’ютантом. Від травня 1945 працював у редакції газети «Закарпатська правда», 1946 очолив Закарпатське відділення СПУ. 12 листопада 1947 заарештований, за звинуваченням у співпраці з фашистсько-націоналістичною пресою 1938–39 та шпигунській діяльності, коли працював 1942–43 у Чехословацькій військовій місії у СРСР, засуджений на 25 р. ув’язнення. Покарання відбував у таборах Воркути (РФ). 20 жовтня 1956 реабілітований за відсутністю складу злочину. У грудні цього ж року поновлений у складі СПУ. Жив і працював в Ужгороді, від початку 1970-х рр. — у Києві. Вірші почав писати 1934 російською мовою, однак швидко перейшов на українську. З поезіями виступав у часописах «Наш путь», «Карпатська правда», «Наши стремления», «Карпаторусское слово» та ін. У повоєнні та 1960–70-і рр. його твори друкували в газетах «Радянська Україна», «Робітнича газета», «Літературна Україна», «Сільські вісті», «Вільна Україна», «Молодь України», журналах «Радянський Львів» (1945, № 2–3), «Жовтень» (1961, № 7; 1963, № 7), «Радянська жінка» (1963, № 1), «Україна» (1977, № 13), колективних збірниках «Лицем до сонця» (1960), «Поезія» (1977; 1981), вміщено в антології «Поети Закарпаття» (Пряшів, 1965) та «Антології української поезії» (т. 5, К., 1985). Вірші П.-К. у перекладі російською мовою вийшли під назвою «Орлиная колыбель» (Москва, 1964). Окремі з них поклали на музику відомі українські композитори (А. Кос-Анатольський, Б. Буєвський, І. Мартон та ін.). Автор воєнно-історичного нарису «З левами на щитах: [Генерал Свобода]» (К., 1975). Перекладав зі словацької, чеської та угорської мов. У його перекладах та в співавторстві вийшло кілька книг, зокрема з чеської — «Ловці мамонтів» Е. Шторка, угорської — «Перші ластівки» Л. Балли (співавтор В. Ладижець; обидві — 1960), словацької — «Червона краватка, білий мак» Й. Горака, «Криваві сонети» П. Орсага-Гвєздослава, повість «Якубко» Г. Зелінової (співавтор В. Ладижець; усі — 1961).

Завантажити статтю