Патрус-Карпатський Андрій Михайлович

ПА́ТРУС-КАРПА́ТСЬКИЙ Андрій Михайлович (справжнє — Патрус; псевдоніми і криптоніми: Сірий, Гранчак, Карпатський, Петро Карпатський, А. П.; 29. 03. 1917, с. Теребля, нині Тячівського р-ну Закарпатської обл. — 19. 04. 1980, Київ) — письмен­ник, пере­кладач. Чоловік М. Каранської. Член СПУ (1946). Закінчив дворічну господарську школу (1930) та Мукачівську реальну гімназію (1937). Працював у редакції газети «Голос молоді» (1937), а згодом редагував «Рус­скій народный голос» (Ужгород). 1938—39 брав активну участь у громадсько-політичному житті Карпатської України, зокрема в діяльності літературно-мистецької громади «Говерля», що обʼ­єд­нувала таких ві­домих письмен­ників, як Олег Ольжич, У. Самчук, Ю. Горліс-Горський, В. Ґренджа-Донський, І. Ірлявський. Активно ви­ступав на сторінках часопису «Нова свобода» (Хуст). Окрім поезій, друкував тут патріотично наснажені кореспонденції, що від­ображали широкий спектр життя краю («Голос Срібної землі», ч. 9; «Між­народне положе­н­ня й ми», ч. 25; «Брехня має короткі ноги. Українці в Америці, увага!», ч. 28; «Зав­да­н­ня карпато-українських письмен­ників в сучасності», ч. 31; «Будьмо отвертими», ч. 36; «Хуст помолодів на двадцять років. Приготова­н­ня перед від­кри­т­тям карпато-українського сойму. На­стрій населе­н­ня столиці Карпатської України», ч. 39; «За національний характер Карпатської України», ч. 40; «Слава і честь піонерам рідної культури. З нагоди успішних спектаклів Нової Сцени», ч. 44; усі — 1939). У них яскраво від­ображені соборницькі ідеї, якими глибоко пере­йнявся автор. Після окупації Закарпа­т­тя Угорщиною був заарештований і пере­бував у концентраційному таборі у с. Крива по­близу Хуста. 29 вересня 1939 нелегально пере­брався до УРСР. До початку радянсько-німецької війни працював у камʼянець-подільській газеті «Червоний кордон». 26 червня 1941 добровільно вступив до Червоної армії. Закінчив курси удосконале­н­ня командного складу, у чині лейтенанта воював на Пів­ден­но-Західному фронті. У жовтні 1941 під час від­ступу в ра­йоні Лохвиці (Полтавська обл.) був поранений, а через місяць під Богодуховом (Харківська обл.) контужений, після чого тривалий час пере­бував на лікуван­ні. Влітку 1942 вступив у Чехословацький армійський корпус генерала Л. Свободи, був його пере­кладачем-адʼютантом. Від травня 1945 працював у редакції газети «Закарпатська правда», 1946 очолив Закарпатське від­діле­н­ня СПУ. 12 листопада 1947 заарештований, за звинуваче­н­ням у спів­праці з фашистсько-націоналістичною пресою 1938—39 та шпигунській діяльності, коли працював 1942—43 у Чехословацькій військовій місії у СРСР, засуджений на 25 р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у таборах Воркути (РФ). 20 жовтня 1956 реабілітований за від­сутністю складу злочину. У грудні цього ж року поновлений у складі СПУ. Жив і працював в Ужгороді, від початку 1970-х рр. — у Києві. Вірші почав писати 1934 російською мовою, однак швидко пере­йшов на українську. З поезіями ви­ступав у часописах «Наш путь», «Карпатська правда», «Наши стремления», «Карпаторус­ское слово» та ін. У повоєн­ні та 1960—70-і рр. його твори друкували в газетах «Радянська Україна», «Робітнича газета», «Літературна Україна», «Сільські вісті», «Вільна Україна», «Молодь України», журналах «Радянський Львів» (1945, № 2—3), «Жовтень» (1961, № 7; 1963, № 7), «Радянська жінка» (1963, № 1), «Україна» (1977, № 13), колективних збірниках «Лицем до сонця» (1960), «Поезія» (1977; 1981), вміщено в антології «Поети Закарпа­т­тя» (Пряшів, 1965) та «Антології української поезії» (т. 5, К., 1985). Вірші П.-К. у пере­кладі російською мовою ви­йшли під на­звою «Орлиная колыбель» (Москва, 1964). Окремі з них поклали на музику ві­домі українські композитори (А. Кос-Анатольський, Б. Буєвський, І. Мартон та ін.). Автор воєн­но-історичного нарису «З левами на щитах: [Генерал Свобода]» (К., 1975). Пере­кладав зі словацької, чеської та угорської мов. У його пере­кладах та в спів­авторстві ви­йшло кілька книг, зокрема з чеської — «Ловці мамонтів» Е. Шторка, угорської — «Перші ластівки» Л. Балли (спів­автор В. Ладижець; обидві — 1960), словацької — «Червона краватка, білий мак» Й. Горака, «Криваві сонети» П. Орсага-Гвєздослава, повість «Якубко» Г. Зелінової (спів­автор В. Ладижець; усі — 1961).

Завантажити статтю