ПОЗНЯ́К Леонiд Олександрович (18. 04. 1929, смт Козелець, нині Чернiгівського р-ну Чернiгівської обл. — 21. 04. 2004, Київ) — матеріало­знавець. Доктор технічних наук (1973), професор (1981), член-кореспондент НАНУ (1990). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Державна премія України в галузі науки і техніки (1999). Премiї РМ СРСР (1982), iм. Є. Патона (1984), імені І. Францевича (1994), імені Г. Карпенка (1998) НАНУ. Закiнчив Київський полiтехнічний iн­ститут (1953). Працював 1953–58 в Ін­ституті електрозварюва­н­ня АН УРСР (Київ); 1958–63 — на під­приємстві «ЕНІКмаш» (м. Воронеж, РФ); 1963–75 — в «УкрНДІспец­сталь» (Запоріж­жя); 1975–79 — в Ін­ституті про­блем литва АН УРСР (Київ): від 1978 — за­ступник директора; від 1979 — завідувач вiд­дiлу нових процесів отрима­н­ня і обробки спеціальних сталей і сплавів, 1982–99 — за­ступник директора, від 1999 — радник при дирекції Ін­ституту про­блем матеріало­знавства НАНУ (Київ). Наукові дослідже­н­ня: вплив легуючих елементів на структуру, фазові пере­творе­н­ня та фізико-механічні властивості інструментальних і кон­струкційних сталей та сплавів, зокрема порошкових матеріалів. Комплекс робіт під керівництвом і за без­посередньої участі П. мав вирішальне значе­н­ня в роз­витку інструментального напрямку в СРСР. Роз­робив значну кількість високо­продуктивних економно легованих штампованих і швидкоріжучих сталей.