Щербина Владислав Іванович
Визначення і загальна характеристика
ЩЕРБИ́НА Владислав Іванович (27. 10. 1926, смт Вознесенськ, нині місто Миколаївської обл. — 26. 02. 2017, Київ) — скульптор фарфору. Чоловік О. Жникруп, батько Л. Лозової. Член НСХУ (1960). Закінчив Одеське художнє училище (1950; викладач А. Чубін). Працював модельником, скульптором на Городницькому (1950–51), скульптором на Баранівському (1951–54, 1960) фарфорових заводах (обидва — Житомирська обл.), скульптором, головним художником (1963–64, 1975, 1986–87) на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі (1954–88), головним художником у кооперативі «Дністер» (1990–93) і малому підприємстві «Стандарт» (1993–96; обидва — Київ). Водночас був членом Всесоюзної та Республіканської художніх рад (1960–88), республіканської комісії з декоративного мистецтва (1962), головою бюро секції декоративного мистецтва НСХУ (1962–65). Автор понад 700 скульптурних творів у фарфорі, кераміці, бронзі, дерев’яній скульптурі. Їх переважну кількість закуплено Художнім фондом Міністерства культури СРСР. Моделював сервізи, сувеніри, подарункові вироби (вази, фляги, куманці), створював для них розписи та малюнки для деколі; від 1960 працював над виставковими тематичними композиціями. Творчі орієнтири Щ. змінювалися відповідно до естетичних запитів часу; основні серед них — натуралізм, мінімалізм і полістилізм. Найвагоміший доробок — у галузі фарфорової пластики, для якої характерні розмаїття тем, сюжетів та художніх прийомів; його роботи передають різні відтінки настроїв — від ліричних до емоційно-піднесених, деякі позначені теплим гумором. Подарункові вироби і скульптуру на Всесоюзних художньо-технічних радах фарфорово-фаянсової промисловості неодноразово визнавали одними з найкращих зразків кераміки; на Республіканському конкурсі на кращий сувенір їх удостоєно 3-ї премії (1962). У 1970–80-х рр. розробляв моделі скульптур для виготовлення в оргсклі на базі Київського виробничого комбінату «Художник»; 1988–2007 здійснював творчі пошуки в галузі кераміки, бронзи, дерев’яної скульптури; 2007–16 у власній майстерні поновив роботу у фарфорі. Учасник всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних мистецьких виставок від 1951. Персональні — у Києві (1962, спільно з І. Аполлоновим та І. Віцьком; 1993, 2006, 2011–12, 2015–16), Мінську (2013), Вінниці, Вознесенську, Сумах, Чорноморську (Одеська обл.; усі — 2017, посмертні). Деякі твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ), Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» (Київська обл.), Вознесенському та Харківському художніх музеях, Чорноморському музеї образотворчих мистецтв (Одеська обл.), Хмельницькому краєзнавчому музеї.
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
