ЛОЗОВА́ Леонтіна Владиславівна (02. 10. 1958, Київ) — скульпторка-фарфористка, художниця. Дочка О. Жникруп і В. Щербини. Закінчила Український полі­графічний ін­ститут (Львів, 1984; викладачі Б. Валуєнко, Ф. Юрʼєв, Ф. Глущук). На­вчалася малюнка в батька, О. Рапай-Маркіш, В. Мамсикова та М. Вайнштейна. Працювала художником (1986–88), скульптором (1988–91) на Київському екс­периментальному кераміко-художньому заводі. Створювала зразки малюнків для деколі, фарфорову пластику, сувенірні вироби. Авторка фігурних композицій на теми щасливого дитинства, сюжетів з народних і літературних казок, української етно­графії, балету, за мотивами дитячих пісень і колискових. Скульптурні твори Л. просякнуті зворушливою щирістю й без­посередністю вираже­н­ня емоцій, тонким психологізмом образів; вони вирізняються ясністю задуму, вивіреністю пропорцій, високою культурою моделюва­н­ня, вдалими композиційними ріше­н­нями. Її моделі фарфорової пластики випускали також у ВАТ «Деффа», їх від­правляли на екс­порт. 1991–94 Л. — у приватних київських ко­оперативах «Дністер» та «Стандарт», де роз­робляла дрібні посудні вироби подарункового асортименту та малюнки для деколі (форма та оздобле­н­ня сервізу «Тет-а-тет»). Учасниця мистецьких ви­ставок від кінця 1980-х рр. Деякі твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ), Національному історико-етно­графічному заповід­нику «Пере­яслав» (Київська обл.), Музеї образотворчих мистецтв (м. Чорноморськ Одеської обл.).