ПОЛО́НСЬКИЙ ЗАВО́Д ХУДО́ЖНЬОЇ КЕРА́МІКИ — під­приємство, що спеціалізувалося на виготовлен­ні продукції з фарфору. Наявність у м-ку Полон­не Ново­град-Волинського пов. Волинської губ. (нині місто Шепетівського р-ну Хмельницької обл.) та його околицях покладів вогнетривких глин, каолінів, польового шпату й кварцу, що складають основу фаянсової та фарфорової маси, сприяло заснуван­ню та роз­витку в 19 ст. трьох фарфоро-фаянсових під­приємств. Одне з них — невелике ку­старне виробництво з виготовле­н­ня камʼяних та санітарних виробів, засноване А. Бахмутським на пів­ден­но-західній частині с. Горошки (нині в межах Полон­ного), ймовірно, 1865–70. На початку 20 ст. під­приємство пере­йшло у власність Н. Шутого-Гладкого, а від 1905 його орендував А.-Л. Бричка, який пере­профілював виробництво на виготовле­н­ня популярних у той час різноманітних фігурок, «уцяцькованих туалетних та інших фарфорових дрібничок і посуду». 

Спочатку на заводі працювали пере­важно члени його родини. Фарфорову масу готували вручну, а для здешевле­н­ня продукції під­бирали такий склад, щоб вона сплавлялася при температурі 1100–1200°С. Окрім звичайної білої маси, використовували під­фарбовану окислами солей металів, внаслідок чого вона набувала зеленкуватого або синюватого від­тінків. Виробництво було зосереджено у 2-х невеликих деревʼяних сільських хатах, від­діл оздобле­н­ня — в одноповерховому житловому будинку. Поряд жила сімʼя А.-Л. Брички. Вироби виготовляли в бісквіті без покри­т­тя поливою. Випал здійснювали один раз на місяць в одній про­стій круглій горновій печі, що забезпечувала місячний прибуток 300–400 руб. Серед асортименту — статуетки, кашпо, вази і вазочки в по­єд­нані з фігурками людей, тварин, птахів, рослин, ягід, а також різні дрібні туалетні набори, флакони, чорнильниці, попільнички. З метою оздобле­н­ня окремі частини одного скульптурного зображе­н­ня від­ливали з маси двох різних кольорів; зі зміною стилю й смаків споживачів вироби роз­мальовували; деякі з них мали ознаки стилю модерн. Продукцію заводу роз­раховано пере­важно на задоволе­н­ня потреб покупців середнього до­статку. Серед широкові­домих — фігурки «Коваль», «Купальниці», «Русалка», «Танцівниця», «Хлопчики», «Олені», «Журавель», а також кашпо, вазочки та ін. — «Японська ваза», «Китайці», «Дуби», «Слони» тощо. З метою оновле­н­ня та урізноманітне­н­ня асортименту А.-Л. Бричка їздив на великі базари та ярмарки Волині й Поді­л­ля, при­глядався до виробів ін. заводів, купував їх, копіював і впроваджував у виробництво. Місцеві жителі називали його під­приємство «ляльковим заводом Брички». У публікаціях 1909–10 пові­домляли, що на заводі випускали до 10 000 штук різних фігурок, продуктивність виробництва складала 3 000 руб., кількість робітників — 14–21. 

У 1915 продуктивність виробництва зросла до 6 000 руб., а А.-Л. Бричку вже називали власником заводу, на якому «виробляють вишуканий фарфоровий посуд і дрібнички». Мистецтво­знавець Л. Долинський на­звав окремі вироби заводу того часу «типовим продуктом модерністського стилю» та «типовим зразком занепадницьких смаків». У перші роки більшовицької влади в Полон­ному завод А.-Л. Брички продовжив свою роботу, але не­вдовзі великі державні податки змусили власника звернутися по фінансову під­тримку до Полонського ощадно-позичкового виробничо-кредитного товариства. Допомогу згодилися надати за умови, що він організує нове виробництво на місці націоналізованого горщечного цеху М. Шварцмана на території с. Правохоморне (нині в межах Полон­ного). Після ремонту будівель та встановле­н­ня нового горна туди пере­везли з Горошок обладна­н­ня, матеріали та форми. На­прикінці 1925 почали працювати 20 робітників, частина з яких — колишні працівники заводу. 1927 під­приємство пере­йменували в промислову артіль «Керамік», а А.-Л. Бричку як бригадира при­значили керівником (не­вдовзі за ріше­н­ням місцевої влади його усунули з посади й вислали за межі Полон­ного). На виробництві вже було задіяно близько 35 осіб. 

В асортименті продукції артілі 1920–30-х рр. зʼявилися нові за тематикою вироби, ідеологічно спрямовані на популяризацію змін та подій в державі, — скульптурні зображе­н­ня різних політичних діячів, письмен­ників, робітників, селян, спортс­менів, військових, льотчиків тощо. 1941 артіль під­порядковано Українській художньо-промисловій спілці. Її працівники налагодили випуск більше 70-ти нових зразків на сучасну тематику — «Т. Шевченко», «І. Франко», «М. Гоголь», «О. Пушкін», «Шахтар», «Буряковод», «Молочниця», «Футболіст», «Волейболістка». За місяць виготовляли близько 8 тис. штук виробів. З початком 2-ї світової війни виробництво зупинили, але за наказом німецького окупаційного режиму 1942 роботу від­новлено. У цехах працювали близько 20-ти робітників, які виготовляли пере­важно гончарні горщики, що збували на місцевому ринку. Після поверне­н­ня радянської влади артіль продовжила випуск виробів з довоєн­ного асортименту.

1946 роз­роблено новий рецепт фарфорової маси; усю скульптуру виготовляли у фарфорі, але випалювали її в бісквіті. Роз­мальовували лише половину виробів від загальної кількості. 1954 всі скульптурні зображе­н­ня, окрім погрудь та плакеток із барельєфними зображе­н­нями різних державних діячів і ві­домих осіб, покривали поливою. 1956 артіль «Керамік» під­порядковано тресту «Укрфарфорфаянс» та пере­йменовано на П. з. х. к. Того ж року освоїли роз­пис скульптур під­поливними фарбами й солями окислів металів, для більшої привабливості прикрашали їх золотом. Усі нові зразки скульптури надходили з Київської спілки художників та Київського екс­периментального кераміко-художнього заводу. Найбільш поширені сюжети 1940–50-х рр. — зображе­н­ня історичних і політичних діячів, робітників і колгоспниць із знаря­д­дями їхньої праці, літературні персонажі, фігури в костюмах різних національностей. Скульптура мала притаман­ну для того періоду вʼялу манеру ліпле­н­ня, надмірну деталізацію одягу, фігур, облич, рук. Недо­статню декоративність компенсували роз­мальовува­н­ням яскравими фарбами насичених кольорів та позолотою. Для випалюва­н­ня надполивних фарб використовували електричні муфельні печі. Особливим попитом користувалися «Тарас Бульба», «Гопак», «Людмила», «Іван-Царевич», «Любить — не любить», «Травнева ніч», «На ковзанці», «Ладусі», «Перша буква», «Першокласниця», «Лижник», «Діти з голубами», «Юний геолог». Від 2-ї половини 1950-х рр. колектив заводу поповнювався новими фахівцями — технологами, інженерами-технологами, художниками. Серед остан­ніх — випускники Київського училища прикладного мистецтва, Одеського художнього училища, Миргородського керамічного технікуму, зокрема К. Бистрицька, М. Бобік (1970–95 — головний художник), О. Чередник, М. Моцак, Г. Погрібна, Т. Шуляк. В асортименті виробів пере­важали скульптури на національну тематику з від­ображе­н­ням життя й етнічних особливостей українського народу («Пере­бендя», «Гопак», «Танок з подолянкою», «Оксана», «Омелько», «Український сувенір», «Зу­стріч на полонині», «Коломийки», «Аркан», «Гуцульські музики», «Лісова пісня»); створювали скульптури на російську та радянську тематику («Російський танок», «Російський пере­пляс», «Матрьошка», «Ох, яблучко…», «Червоний витязь», «Червоний барабанщик»), а також на дитячу («Дівчина з пташкою», «Хлопчик з метеликом», «На ковзанці», «Юна спів­ачка»).

Найбільшого роз­витку завод досягнув у 1970–80-х рр.: збудували новий горновий цех, живописно-муфельний корпус зі складом готової продукції, за рахунок чого значно роз­ширилася загальна виробнича площа; окрім фарфорової пластики, роз­почали випуск окремих предметів побутового посуду (чайників, цукорниць, глечиків, бокалів, масельничок, сільничок, свічників); збільшили кількість різних наборів для напоїв. У 1980-х рр. на під­приємстві виготовляли понад 70 найменувань сувенірно-подарункових виробів, а загальний річний випуск продукції складав 5 млн штук, з них — 1 млн скульптурних зображень. Близько 75 % від загального випуску скульптури промисловими під­приємствами СРСР були вироби полончан. Серед комплектних виробів виготовляли набори чайників «Полонський», «Горобина», «Лужок», «Перлина», «Народний», «Квітковий»; сервізи для кави «Троянда», «Сувенір», лікерні набори «Риба золотиста», «Риба кобальтова», «Золота птаха». Вази з високохудожнім ручним роз­писом створювали пере­важно з нагоди ювілейних дат для показу на ви­ставках. З молодих художників-скульпторів заводу від­значилися В. Албул, Т. Будник, В. Данильчук. На початку 1990-х рр. від­бувся спад виробництва. У звʼязку зі зменше­н­ням попиту на вазочки та скульптуру за­провадили випуск сувенірних штофів та фляг різної тематики, здебільшого у ви­гляді типових українських персонажів та ві­домих історичних осіб. Вироби П. з. х. к. користувалися попитом як в Україні, так і за її межами; їх екс­понували на ви­ставках досягне­н­ня народного господарства, на між­народних ви­ставках та ярмарках, екс­портували в Польщу, Чехію, Словенію, Угорщину, Італію, Туреч­чину, Фінляндію, Канаду, США, Йор­данію, Ліван, Тайвань. Його колектив від повоєн­них років очолювали директори Л. Петровський, П. Юрчук, М. Логінов, А. Суріков, Г. Бижко, А. Давидов, В. Карнафель, Г. Забідовський. 2006 завод припинив діяльність.