Панько Семен Іванович

ПАНЬКО́ Семен Іванович (12. 02. 1920, с. Чопівці, нині Мукачівського р-ну Закарпатської обл. — 03. 07. 1976, Ужгород) — письмен­ник, пере­кладач. Батько С. Панька. Член НСПУ (1950). Закінчив Мукачівську російську гімназію (1939), Ужгородський університет (1954). Від 1946 працював журналістом у редакціях газет «Закарпатська Україна», «Молодь Закарпа­т­тя». У поетичних («Мой путь», 1941; «Школа в горах», 1952; «В Бовцарском ущелье», 1957; «Утре­н­няя мелодия», 1977; усі — Ужгород), прозових («Під синіми Бе­скидами», Уж., 1962; «Як Мудрило панів лікував», К., 1972) та публіцистичних («Дороги, друзі…», Уж., 1974) книгах П. пере­важають мотиви — вірність ідеї, жертовність чину, від­даність справі. Особливі заслуги П. у галузі художньої інтер­претації — пере­кладу творів угорських, сербських, хорватських, чеських, словацьких, німецьких, російських письмен­ників українською мовою. Окремими ви­да­н­нями ви­йшли «Сталь і шлак» В. Попова (Уж., 1950, спів­автор Л. Бако), «Міст на Дрині» (1957; 1977) та «Проклятий двір», 1957) І. Андрича, «З мисливського ріжка» Р. Моріца (1962), «День народже­н­ня» М. Сабо (1965), «Країна хмар» Ф. Мори (1966), «Блакитна вкула» А. Диклича (1967), «Хорватський бог Марс» М. Крлежа (1968; 1981), «Хоробрий кравець» М. Залки (1971), «Замок Бєцків» (1972; усі — Київ) та «Гори мовчать» (1974) Й. Горака, «Сумні очі Ганни Караджичевої» І. Ольбрахта (1973), збірка оповідань бачвансько-сремських письмен­ників українців-русинів Югославії «Там, коло Дунаю…» (1976; усі — Ужгород). У його пере­кладі угорською мовою 1950 в Ужгороді ви­друкувано «Оповіда­н­ня» Л. Мартовича та І. Франка. У рідному селі П. встановлено меморіальну дошку (1984); з ініціативи сина на базі Руськівської загальноосвітньої школи 1–2 ступенів (Мукачівський р-н) засновано музей письмен­ника (1990).