Петлюра Лариса (Леся) Симонівна

ПЕТЛЮ́РА Лариса (Леся) Симонівна (12(25). 10. 1911, Москва — 06. 11. 1941, м. Камбо-ля-Бен, Франція, у листопаді 1942 перепохована у Парижі) — поетеса, перекладачка. Дочка Симона і Ольги Петлюр. На початку 1917 виїхала з матір’ю до Мінська, восени — до Києва. Була присутня на Софіївському майдані під час проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919). Від листопада 1919 — на еміграції з батьками у Чехо-Словаччині, Польщі, Франції. Закінчила ліцей «Фенельон» фізико-математичного профілю (Париж), навчалась на літературно-науковому факультеті Університету Бордо. Член «Пласту» у Франції, французького молодіжного руху — скаутингу. Брала участь у діяльності української громади Франції. Авторка патріотичних і ліричних віршів («Прапор», «Народе мій, улюблений…», «Вітри»), перекладів («Мікель Анжело» з Жозе Марії де Ередіа), віршів і нарисів пластової тематики у ж. «Молоде життя» (1929–30), кореспондентом якого була, а також нарисів феміністичного напряму в ж. «Світ молоді» (1934; 1936). Мистецтву малювання навчалась у В. Цимбала, залишила рисунки олівцем, серед яких — автопортрети, портрети друзів, сюжети пластової тематики, акварелі. Специфічним видом була її епістолярна творчість (біля 200 листів, написаних від 1919 до вересеня 1941), що репрезентує світоглядні засади й ціннісні орієнтації дітей лідерів української політичної еміграції, які формували імідж України в Європі у 1940–80-х рр. У листопаді 1929 захворіла на туберкульоз, що стало причиною її ранньої смерті.

Завантажити статтю