Петлюра Ольга Опанасівна

ПЕТЛЮ́РА Ольга Опанасівна (12(24). 07. 1884, м. Прилуки Полтавської губ., нині Чернігівської обл. — 23. 11. 1959, Париж) — педагог, громадська діячка. Дружина Симона, мати Лариси (Лесі) Петлюр. Закінчила Прилуцьку жіночу гімназію (1902), де й учителювала, згодом переїхала до Києва, працювала у приватній жіночій гімназії В. Жеребцової. Вступила до Революційної української партії, де познайомилася із С. Петлюрою. 1910 стала його цивільною дружиною, виїхала з ним до Санкт-Петербурга, звідти — до Москви. Брала участь у житті української громади, роботі редакції ж. «Украинская жизнь». 18(31) січня 1915 одружилася із С. Петлюрою. На початку 1917 виїхала до Мінська, восени — до Києва. Була присутня на Софіївському майдані під час проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919). У березні 1919 переїхала до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), пізніше — до м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельницької обл.). Від листопада 1919 — на еміграції у Чехо-Словаччині, згодом — у Польщі, від 1925 — у Франції. Брала участь у житті української громади, надавала моральну і фінансову допомогу воякам Армії УНР в еміграції. Підтримувала зв’язок з українськими біженцями і переміщеними особами в Європі після 2-ї світової війни, сприяла їхній еміграції. Була почесною головою «Комітету Побудови Надгробку на Могилі Голови Української Держави — С. Петлюри», відкритого 1953. Зібрала і зберегла колекцію меморіальних пам’яток, пов’язаних із життям С. Петлюри. Епістолярна творчість становить близько 300 листів, написаних від 1921 до 1953 (?), в яких висвітлено діяльність провідних діячів УНРівської еміграції в Європі та Канаді.

Завантажити статтю