Пирятин

ПИРЯ́ТИН — городище і селище літописного міста Пере­яславського князівства. Становлять археологічний комплекс із нашарува­н­нями черняхівської культури (3—5 ст.), давньоруського часу (12—13 ст.) і доби пізнього українського Середньовіч­чя — замку м-ка Михайлів (16—18 ст.). Місто вперше зга­дане у Лаврентіївському літописі під 1154. Археологічний комплекс обстежував В. Ля­скоронський (кінець 1890-х рр., склав окомірний план городища), І. Самойловський (1927), Ф. Копилов (1946), Ю. Моргунов (1980), І. Головко та О. Супруненко (2013). Роз­ташований на пів­нічно-східній околиці м. Пирятин Лубенського р-ну Полтавської обл., в ур­очищі «Замок», на мису надзаплавної тераси правого берега р. Удай, біля впаді­н­ня старого русла його правої притоки — р. Пере­від. Мис витягнутий з Пів­ночі на Пів­день на 0,5 км. Зі Сходу його омиває Удай, з Пів­ночі — стариця Пере­воду, з Пів­нічного Заходу — її заболочена заплава. Висота мису над рівнем заплави — 7—8 м, площа його пів­нічної низин­ної частини — 7,5 га (250×350 м), високої пів­ден­ної — 11,3 га (450×350 м). Селище черняхівської культури за­ймає низин­ну частину мису, в межах забудови 1-го та 2-го Замкових провулків. Його виявив 1980 пирятинський крає­знавець А. Святогор, обстежили Ю. Моргунов, І. Головко. Культурний шар по­шкоджений більш пізньою будівельною діяльністю. На присадибних ділянках наявні фрагменти гончарного посуду, уламки виробів із каменю і металу. На­прикінці 19 ст. і 1955 зна­йдено римські монети, зокрема денарій Антоніна Пія (2 ст.), у 1-й половині 20 ст. — скарб із кількох сотень римських срібних монет. Числен­ні римські денарії та їхні скарби походять із околиць поселе­н­ня — з пів­ден­ної частини мису, колишньої Соборної площі. В ур­очищі «Острів» виявлено денарій Адріана (2 ст.) з припаяним срібним вушком і прикраси для збруї — близько 30 срібних і 2 бронзових дзвіночки. Рештки укріплень літописного П. і Михайлівського замку (кін. 16 ст.) та сотен­ного м-ка (17—18 ст.) складаються із двох частин. Їхню внутрішню, найбільш давню, лінію утворював високий вал по периметру низин­ної частини мису, що по­вторював контури берега і пролягав через його центр від прав­обережної заплави Пере­воду до Удаю. З Пів­ден­ного Сходу від дитинця — глибокий і широкий рів, 2 проходи колишніх воріт, на Пів­ден­ний Захід від них — територія посаду. Зовнішня лінія укріплень, збудованих у 16 ст., — вал, що охоплював пів­ден­ну частину мису і замикався на Схід і Захід від собору Різдва Богородиці (1781). На Заході її природною межею була заболочена заплава р. Жаболовка, деревʼяні стіни фортеці під­силювали башти. У 17 ст. на території колишнього дитинця діяли церкви Спаса (знесена у 1770-х рр.) і Успі­н­ня Пресвятої Богородиці (згоріла 1845). Роз­копки на городищі не проводили. 1901 В. Ля­скоронський описав від­слоне­н­ня валу, виявлені господарські споруди 16—17 ст., кахлі, монети, уламки посуду. У 1980—81 у ході зведе­н­ня гуртожитків було зі­брано значну колекцію давньоруських речей: фрагменти посуду, знаря­д­дя праці, зразки зброї. Культурний шар городища значно зруйнований пізнішим будівництвом. На пере­тині вул. Замок та Короленка, у пів­ден­но-західній частині низин­ної ділянки мису, за валом колишнього давньоруського дитинця 2003 І. Головко під час спо­стереже­н­ня за земляними роботами виявив рештки ґрунтового некрополю у складі 10-ти поховань, здійснених за християнським обрядом. Зі­брані матеріали — ножі та фрагменти посуду давньоруського часу, уламки кераміки козацької доби — засвідчують існува­н­ня на цьому місці могильника 12—18 ст. Знахідки зберігаються у Пирятинському історико-крає­знавчому музеї, окремі предмети — у Полтавському крає­знавчому музеї.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю