Пирятин

Визначення і загальна характеристика

ПИРЯ́ТИН  — городище і селище літописного міста Переяславського князівства. Становлять археологічний комплекс із нашаруваннями черняхівської культури (3–5 ст.), давньоруського часу (12–13 ст.) і доби пізнього українського Середньовіччя — замку м-ка Михайлів (16–18 ст.). Місто вперше згадане у Лаврентіївському літописі під 1154. Археологічний комплекс обстежував В. Ляскоронський (кінець 1890-х рр., склав окомірний план городища), І. Самойловський (1927), Ф. Копилов (1946), Ю. Моргунов (1980), І. Головко та О. Супруненко (2013). Розташований на північно-східній околиці м. Пирятин Лубенського р-ну Полтавської обл., в урочищі «Замок», на мису надзаплавної тераси правого берега р. Удай, біля впадіння старого русла його правої притоки — р. Перевід. Мис витягнутий з Півночі на Південь на 0,5 км. Зі Сходу його омиває Удай, з Півночі — стариця Переводу, з Північного Заходу — її заболочена заплава. Висота мису над рівнем заплави — 7–8 м, площа його північної низинної частини — 7,5 га (250×350 м), високої південної — 11,3 га (450×350 м). Селище черняхівської культури займає низинну частину мису, в межах забудови 1-го та 2-го Замкових провулків. Його виявив 1980 пирятинський краєзнавець А. Святогор, обстежили Ю. Моргунов, І. Головко. Культурний шар пошкоджений більш пізньою будівельною діяльністю. На присадибних ділянках наявні фрагменти гончарного посуду, уламки виробів із каменю і металу. Наприкінці 19 ст. і 1955 знайдено римські монети, зокрема денарій Антоніна Пія (2 ст.), у 1-й половині 20 ст. — скарб із кількох сотень римських срібних монет. Численні римські денарії та їхні скарби походять із околиць поселення — з південної частини мису, колишньої Соборної площі. В урочищі «Острів» виявлено денарій Адріана (2 ст.) з припаяним срібним вушком і прикраси для збруї — близько 30 срібних і 2 бронзових дзвіночки. Рештки укріплень літописного П. і Михайлівського замку (кін. 16 ст.) та сотенного м-ка (17–18 ст.) складаються із двох частин. Їхню внутрішню, найбільш давню, лінію утворював високий вал по периметру низинної частини мису, що повторював контури берега і пролягав через його центр від правобережної заплави Переводу до Удаю. З Південного Сходу від дитинця — глибокий і широкий рів, 2 проходи колишніх воріт, на Південний Захід від них — територія посаду. Зовнішня лінія укріплень, збудованих у 16 ст., — вал, що охоплював південну частину мису і замикався на Схід і Захід від собору Різдва Богородиці (1781). На Заході її природною межею була заболочена заплава р. Жаболовка, дерев’яні стіни фортеці підсилювали башти. У 17 ст. на території колишнього дитинця діяли церкви Спаса (знесена у 1770-х рр.) і Успіння Пресвятої Богородиці (згоріла 1845). Розкопки на городищі не проводили. 1901 В. Ляскоронський описав відслонення валу, виявлені господарські споруди 16–17 ст., кахлі, монети, уламки посуду. У 1980–81 у ході зведення гуртожитків було зібрано значну колекцію давньоруських речей: фрагменти посуду, знаряддя праці, зразки зброї. Культурний шар городища значно зруйнований пізнішим будівництвом. На перетині вул. Замок та Короленка, у південно-західній частині низинної ділянки мису, за валом колишнього давньоруського дитинця 2003 І. Головко під час спостереження за земляними роботами виявив рештки ґрунтового некрополю у складі 10-ти поховань, здійснених за християнським обрядом. Зібрані матеріали — ножі та фрагменти посуду давньоруського часу, уламки кераміки козацької доби — засвідчують існування на цьому місці могильника 12–18 ст. Знахідки зберігаються у Пирятинському історико-краєзнавчому музеї, окремі предмети — у Полтавському краєзнавчому музеї.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю