Полтавський скарб

ПОЛТА́ВСЬКИЙ СКАРБ — найпізніший за часом схороне­н­ня сіверянський скарб на Лів­обереж­жі Дні­пра. Є унікальним набором срібних прикрас — комплектом посагу (весільного убору) знатної жінки-сіверянки. Виявлений 1905 на Соборному май­дані у Полтаві (нав­проти дзвіниці Успенського собору) під час облаштува­н­ня у місті першого водо­проводу, пере­даний до земського Природничо-історичного музею (нині серед екс­понатів Полтавського крає­знавчого музею). Знаходився на посаді городища літописної Лтави — Полтавського городища і поселе­н­ня, у рештках глинобитної печі житла роменської культури початку 11 ст. П. с. ви­вчали І. Зарецький, М. Макаренко, Б. Рибаков, Г. Корзухіна, О. Сухобоков, О. Григорʼєв та ін. Комплекс прикрас виготовлений зі срібла високої проби. До його складу входять: масивна шийна гривна роменської культури із замком з по­двійною петлею та роз­ширеними роз­кованими орнаментованими кінцями, 8 кованих із потовщеними кінцями браслетів, 2 семи­променевих та 10 спіралеподібних скроневих кілець до головного убору. Семи­променеві скроневі кільця — грубі копії більш давніх під­вісок зі слідами ремонтів, виконані за вос­ковими від­битками із прикрас 10 ст. Домінуючі у скарбі спіралеподібні скроневі кільця «сіверянського типу» характерні для кінця 10 — початку 11 ст. і походять із поселень та поховань з вираженими давньоруськими рисами. Ювелірний комплект святкового убору заможної жінки з Полтави за своїм складом уособлює межу двох епох — більш давньої сіверянсько-роменської та давньоруської. Такі змішані набори прикрас побутували на памʼятках кінця 10 — перших десятиліть 11 ст., коли Полтавське поселе­н­ня на Старополтавській та Ін­ститутській горах досягло свого роз­квіту. Приховува­н­ня скарбу засвідчило події часу входже­н­ня території Поворскля до складу Давньоруської держави початку 11 ст., коли більша частина забудови виявилася знищеною пожежею. У під­клі­т­тях кількох осель виявлено скелети загиблих за трагічних об­ставин військового погрому жінок. Це могли бути сліди каральної операції, здійсненої для забезпече­н­ня контролю великокнязівською владою над пів­ден­но-східними територіями сіверянського союзу племен внаслідок походу однієї з дружин князя Бориса Володимировича між 1015 та 1019 задля «примучува­н­ня» сіверян до покори, про що йдеться у «Сказан­ні про святих Бориса і Гліба». Такі погроми не­вдовзі при­звели й до загибелі самого князя Бориса, вбитого на р. Альта неподалік від сучасного м. Борис­піль Київської обл. Знахідка П. с. засвідчує, що територія Поворскля з 2-ї чверті 11 ст. вже остаточно уві­йшла до складу Давньоруської держави.

Завантажити статтю