Пшедвоєвський Войцех

ПШЕ­ДВОЄ́ВСЬКИЙ Войцех (11. 04. 1877, с. Хлопівка, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл. — 01. 12. 1967, м. Вроцлав, Польща) — скульптор. На­вчався в майстерні П.-В. Гарасимовича (Львів, 1892—95), Художньо-промисловій школі у Львові (1895—97, 1900—03; викладачі П.-В. Гарасимович, Т. Вишньовецький) та Відні (1903—07; викладач Й. Брайтнер). У Відні виконав проєкт монументального фонтана та камʼяну статую «Саломея» (1905), зацікавився медальєрством. 1907 повернувся до Львова, де працював асистентом у від­ділі декоративної скульптури Художньо-промислової школи (1908—10). Крім монументальних скульптур, продовжував за­йматися дрібною пластикою. 1909 виконав плакету «Від­починок гуцулів в Яремчі» (за­стосував ім­пресіоністичне, майже живописне моделюва­н­ня форм і світлотіньові ефекти), 1910 — рельєфи «Солон», «Голова архангела Михаїла» і плакету з порт­ретами по­друж­жя К. та А. Червінських (1910), що екс­понував у Львові 1910. Керував Школою деревʼяного промислу (1910—18), водночас від 1912 викладав рисунок і геометрію в Реальній гімназії (обидві — м. Яворів, нині Львівської обл.). Створював медалі, зокрема на честь графа Я. Шептицького (1911), З. і А. Радзімінських (1912; обидві — срібло), професора Я. Антоневича (1913, гіпс), й плакети (понад 50), екс­понуючи їх на львівських ви­ставках 1911—13. Плакети П. (домінували порт­рети, найві­доміші — І. Левинського, 1911, бронза; Ю. Захаревича, 1912, гіпс; митрополита Андрея Шептицького, 1913, мідь; Т. Рутовського, 1917, бронза) вирізняються вишуканою технікою, типовою для сецесії орнаментикою та лінійно-ритмічною стилізацією загальних форм. У цьому ж стилі митець модернізовував рельєфи італійського ренесансу («Мадон­на з Дитям», 1911) або закопанські мотиви («Пані Ілона К.», 1911). Автор декількох рельєфних фігурних композицій («Чарівність ночі», «Клопіт Амура» (обидві — близько 1913—14), «Циганка», «На етапі»). Як монументаліст 1908 виконав у цементі з покри­т­тям смальтою та золотом три великі фризи з по­статями путті, що символізують торгівлю й ремесла, на фасаді львівської Торгово-промислової палати (нині Обласна прокуратура). На ат­тику сусіднього Технологічного ін­ституту (нині Національна музична академія імені М. Лисенка) 1908 встановив від­литі в цементі статуї коваля й тесляра. Для церкви св. Юра в Яворові за­проєктував вирізьбити дубовий іконостас (близько 1912). У 1918—44 працював у Станіславі (нині Івано-Франківськ) на посаді викладача Школи деревʼяного промислу, водночас — професором рисунку в Реальній школі (Третій гімназії). Продовжував ви­ставляти свої твори у Львові, зокрема 1927 (плакети «Ф. Шопен», «І. Падеревський»), 1935 (плакету «Ю. Пілсудський», порт­ретний медаль­йон історика Л. Фінкеля, 1926, бронза). Серед творів того часу — порт­ретні плакети художника Р. Менкицького (1920), архі­єпис­копа Й. Теодоровича (1927), С. Шептицької (1938). На Личаківському цвинтарі на могилі С. Крука за його проєктом після 1922 було встановлено бронзовий медаль­йон з порт­ретами по­друж­жя Круків (нині не збережений). Брав участь у ви­ставках у Станіславі 1928, 1932—38, був членом мистецького обʼ­єд­на­н­ня «Оріон», одним із організаторів 1928 Музею Поку­т­тя. Від 1945 працював у Польщі (до 1954 — у м. Жешув, пізніше — м. Ельблонґ). Деякі твори П. зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Музеї етно­графії та художнього промислу (Львів), Національному музеї в Кракові, Мазовецькому музеї в Плоцьку (обидва — Польща).