Плахотнюк Микола Григорович
ПЛАХОТНЮ́К Микола Григорович (08. 05. 1936, с. Фосфорит Курської обл., РФ — 05. 02. 2015, Київ) — учасник правозахисного руху, громадський діяч. Чоловік Валентини Чорновіл — сестри В. Чорновола. Премія імені В. Стуса (2013). Ордени «За заслуги» 3-го (2001) і 2-го (2005) ступенів, Орден Свободи (2009). Народився у сім’ї розкуркулених селян, яка рятувалася від голодомору 1932–33 у Курській обл., а під час 2-ї світової війни повернулася у рідне с. Тихий Хутір Жашківського р-ну Київської обл. (нині Уманського р-ну Черкаської обл.). 1960 вступив до Київського медичного інституту. Був комсоргом групи і відповідальним за сектор культури в факультетському профбюро. 1963 прочитав у газеті про Клуб творчої молоді «Сучасник» і долучився до його діяльності. Клуб організовував літературні та музичні вечори, художні виставки, створив студентський міжвузівський фольклорно-етнографічний гурток і виїзний хор «Жайворонок», започаткував традицію Шевченківських читань 22 травня біля пам’ятника Т. Шевченку; його часто відвідували І. Світличний, Є. Сверстюк, А. Горська, В. Чорновіл та ін. 23 березня 1963 організував у клубі Київського медичного інституту вечір за участі В. Симоненка, М. Вінграновського, В. Коротича. Влітку 1963 написав листа до міністерства вищої освіти УРСР із пропозицією вести навчання українською мовою, оскільки у інституті навчаються переважно українці або ті, хто вивчав українську мову в школі. Листа переслано ректорові, який повідомив П., що викладати українською мовою не можна, бо в інституті є іноземці, яких треба навчати російською мовою. 14 грудня 1963 взяв участь у похороні В. Симоненка, 22 грудня того ж року провів у інституті вечір його пам’яті. П. викликали у партійні й комсомольські інстанції, але обмежилися доганою. 1966 завершив навчання, працював лікарем. 22 травня 1967 у чергову річницю перепоховання Т. Шевченка біля його пам’ятника у Києві міліція заарештувала групу учасників читань. П. запропонував присутнім піти до ЦК КПУ і вимагати відпустити заарештованих. Цієї ж ночі заарештованих звільнено, а через декілька днів П. звільнено з роботи. 1968 його допитували у справі І. Сокульського, після чого запропонували звільнитися за власним бажанням з нової роботи на кафедрі невропатології Київського медичного інституту (звільнено за скороченням штатів). 12 січня 1972 заарештований, у вересні того ж року експертиза Всесоюзного НДІ судової психіатрії у Москві поставила П. діагноз «шизофренія з манією переслідування, періодично неосудний». Відтоді перебував на примусовому лікуванні у Дніпропетровській (нині Дніпро), від 1976 — у Казанській (РФ) спецпсихлікарнях. Неодноразові висновки медичних комісій про припинення примусового лікування (1974, 1976, 1977) Київський обласний суд відхиляв і лише 1978 на чергове клопотання медичної комісії перевів П. у Черкаську психіатричну лікарню загального типу, звідки 1981 він був виписаний. Не зміг влаштуватися на роботу в Києві чи області, пішов на курси підвищення кваліфікації в стаціонар обласного протитуберкульозного диспансеру в Черкасах. 6 вересня 1981 заарештований за сфабрикованим звинуваченням. Оскільки психіатрична експертиза визнала його осудним, у квітні 1982 засуджений до 4-х р. позбавлення волі. Покарання відбував у Ворошиловградській обл. (нині Луганська обл.). 1984 звільнений умовно-достроково. Від 1989 — лікар Київської міської туберкульозної лікарні. Член Українського комітету «Гельсинкі-90» (від 1991), Проводу Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Від 1994 — голова правління громадської організації «Музей шістдесятництва», від 2008 — директор Музею шістдесятництва — філії Музею історії міста Києва. Організовував історико-культурні заходи, виступав у ЗМІ зі спогадами та розповідями про шістдесятників. Його книга «Коловорот: Статті, спогади, документи» (К., 2012) відзначена премією імені В. Стуса. 2017 у Києві на честь П. перейменовано вулицю. У березні 2022 російські окупанти знищили будинок П. у м. Буча Київської обл., де загинув його архів і частина архіву В. Чорновола.
Рекомендована література
- «Допоможіть врятувати життя Миколи Плахотнюка» — закликають члени УГГ // Свобода. 1980, 6 берез.;
- Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х років. К., 1995;
- Світлична Н. Про людей українського опору // Світличний І., Світлична Н. З живучого племені Дон Кіхотів. К., 2008.
Завантажити статтю
Людина 
