Перемиська повітова українська національна рада
ПЕРЕ́МИСЬКА ПОВІТО́ВА УКРАЇ́НСЬКА НАЦІОНА́ЛЬНА РА́ДА — орган самоврядування українського населення повіту. Створена наприкінці жовтня 1918 у м. Перемишль (нині Підкарпатського воєводства, Польща). До її складу увійшли: директор «Руської щадниці» І. Білинський, професори (викладачі) гімназії М. Демчук та А. Сабат, катехит о. М. Комарницький, залізничник П. Крутій, представники від робітництва І. Доротяк та І. Жовнір, адвокати В. Загайкевич і Т. Кормош. Незабаром до П. п. У. н. р. кооптували: директора гімназії А. Алиськевича, професора гімназії О. Ярему, адвоката Л. Даниловича, суддю Р. Дмоховського. Головою обрали Т. Кормоша, заступниками — В. Загайкевича та М. Демчука, секретарем — Л. Даниловича. П. п. У. н. р. утворила у своєму складі фахові комісії: апровізаційну (продовольчу), військову, зовнішню, організаційну, санітарну, фінансову та ін. Проведене 29 жовтня 1918 віче у Перемишлі за участі бл. 5 тис. українських міщан і селян заявило про самостійницькі прагнення. П. п. У. н. р. координувала свою діяльність із Львівською делегацією Української національної ради і, задля уникнення кровопролиття, розпочала перемовини з місцевою Польською національною радою щодо забезпечення прав і свобод цивільного населення міста; вільної доставки до міста продуктів харчування; безбар’єрного перевозу товарів через обидві території; забезпечення сторонами регулярного залізничного руху, функціонування пошти, телеграфу, телефону тощо. 2 листопада 1918 командувач австрійським гарнізоном Перемишля генерал С. Пухальський видав наказ про мобілізацію місцевих поляків до війська, таким чином польські активісти й вояки зуміли перехопити ініціативу. Українські робітники й селяни повіту на зборах у Народному домі ухвалили рішення про те, що П. п. У. н. р. не виконала завдання і через її бездіяльність українці втратили провідні позиції. Збори вирішили передати провід т. зв. Комітетові двох (П. Крутій і Л. Данилович), до якого незабаром кооптували А. Укарму. У Перемишлі діяла також військова рада, до неї входили: сотник Т. Гоза (голова), І. Цап’як (заступник голови), поручники В. Петрикевич, Г. Сенечко, С. Гладкий. Поручник Я. Ярема був зв’язковим між цивільною і військовою радами. У ніч на 4 листопада 1918 українські сили, сформовані у навколишніх селах Медика, Кругель, Негрибка, захопили ключові об’єкти Перемишля та правобережну (центральну) частину міста. У полон потрапили бл. 150 офіцерів та 500 рядових поляків. Українці інтернували генерала С. Пухальського. Натомість польські сили утримали за собою контроль над Засянням. А. Алиськевич очолив магістрат Перемишля та керував постачанням продовольства, В. Загайкевича обрали повітовим комісаром, Р. Дмоховського — начальником суду. 5 листопада 1918 вийшло друком 1-е число часопису «Воля». 6 листопада 1918 Т. Кормош від імені української адміністрації підписав з польським командуванням перемир’я з такими умовами: р. Сян — демаркаційна лінія; українці зобов’язалися видавати польським військовикам необхідне продовольство зі складів на українському боці розмежувальної лінії; взаємна відмова від переслідування цивільного населення супротивника; звільнення полонених; дозвіл переходу на інший берег Сяну без зброї. П. п. У. н. р. звільнила польських військовиків, а генерала С. Пухальського відвезли автомобілем на Засяння. 11 листопада 1918 польська сторона порушила домовленості з українцями і почала масований наступ на правобережну частину Перемишля. Українські діячі разом із сім’ями зібралися у помешканні адвоката В. Загайкевича, що було краще захищене від артилерійського обстрілу. Втікати від поляків вони не збиралися, бо за час українського правління у місті польським мешканцям не було заподіяно кривд. Однак польські військовики незабаром арештували українських активістів, зокрема І. Білинського, В. Загайкевича, Т. Кормоша, А. Сабата, О. Ярему, яких інтернували у таборі Домб’є. А. Алиськевич і Л. Данилович під час польського наступу зуміли пробратися на територію, підконтрольну владі ЗУНР, Т. Кормош утік з-під варти у Домб’є і дістався до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). В. Загайкевича звільнили з інтернування на початку листопада 1919 (незабаром він відновив адвокатську діяльність у Перемишлі), решту — наприкінці 1919 — навесні 1920.
Рекомендована література
- Кормош Т. Спомини з останніх днів // Република. 1919, 5 лют., 14 лют., 21 лют.;
- Ярема Я. Над Сяном. Листопадові дні 1918 року в Перемишлі. Події і роздуми. Л., 1997;
- Литвин М., Литвин Т. Перемиська Повітова Українська Національна Рада 1918 р. // Перемишль і Перемиська земля протягом віків: Зб. наук. пр. і мат. Міжнар. наук. конф. (Перемишль, 11–13 квіт. 2002). Перемишль; Л., 2003;
- Павлишин О. Яким Ярема — активіст національно-визвольних змагань 1918–1919 років у Східній Галичині // Яким Ярема — вчений і воїн: Зб. наук. пр. до 130-річчя від дня народж. Л., 2015;
- Його ж. Інтернування цивільного населення Східної Галичини в умовах польсько-українського конфлікту 1918–1919 рр. // Пр. Укр.-Польс. комісії дослідження взаємин 1917–21 рр. Т. 1. К., 2019.
Завантажити статтю
