Перемиська повітова українська національна рада

ПЕРЕ­́МИСЬКА ПОВІТО́ВА УКРАЇ́НСЬКА НАЦІОНА́ЛЬНА РА́ДА — орган самоврядува­н­ня українського населе­н­ня повіту. Створена на­прикінці жовтня 1918 у м. Пере­мишль (нині Під­карпатського воєводства, Польща). До її складу уві­йшли: директор «Руської щадниці» І. Білинський, професори (викладачі) гімназії М. Демчук та А. Сабат, катехит о. М. Комарницький, залізничник П. Крутій, пред­ставники від робітництва І. Доротяк та І. Жовнір, адвокати В. Загайкевич і Т. Кормош. Незабаром до П. п. У. н. р. кооптували: директора гімназії А. Алиськевича, професора гімназії О. Ярему, адвоката Л. Даниловича, суддю Р. Дмоховського. Головою обрали Т. Кормоша, за­ступниками — В. Загайкевича та М. Демчука, секретарем — Л. Даниловича. П. п. У. н. р. утворила у своєму складі фахові комісії: апровізаційну (продовольчу), військову, зовнішню, організаційну, санітарну, фінансову та ін. Проведене 29 жовтня 1918 віче у Пере­мишлі за участі бл. 5 тис. українських міщан і селян заявило про само­стійницькі прагне­н­ня. П. п. У. н. р. координувала свою діяльність із Львівською делегацією Української національної ради і, задля уникне­н­ня крово­проли­т­тя, роз­почала пере­мовини з місцевою Польською національною радою щодо забезпече­н­ня прав і свобод цивільного населе­н­ня міста; вільної до­ставки до міста продуктів харчува­н­ня; без­барʼєрного пере­возу товарів через обидві території; забезпече­н­ня сторонами регулярного залізничного руху, функціонува­н­ня пошти, теле­графу, телефону тощо. 2 листопада 1918 командувач ав­стрійським гарнізоном Пере­мишля генерал С. Пухальський видав наказ про мобілізацію місцевих поляків до війська, таким чином польські активісти й вояки зуміли пере­хопити ініціативу. Українські робітники й селяни повіту на зборах у Народному домі ухвалили ріше­н­ня про те, що П. п. У. н. р. не виконала зав­да­н­ня і через її без­діяльність українці втратили провід­ні позиції. Збори вирішили пере­дати провід т. зв. Комітетові двох (П. Крутій і Л. Данилович), до якого незабаром кооптували А. Укарму. У Пере­мишлі діяла також військова рада, до неї входили: сотник Т. Гоза (голова), І. Цапʼяк (за­ступник голови), поручники В. Петрикевич, Г. Сенечко, С. Гладкий. Поручник Я. Ярема був звʼязковим між цивільною і військовою радами. У ніч на 4 листопада 1918 українські сили, сформовані у навколишніх селах Медика, Кругель, Негрибка, захопили ключові обʼєкти Пере­мишля та прав­обережну (центральну) частину міста. У полон потрапили бл. 150 офіцерів та 500 рядових поляків. Українці інтернували генерала С. Пухальського. Натомість польські сили утримали за собою контроль над Зася­н­ням. А. Алиськевич очолив магістрат Пере­мишля та керував по­стача­н­ням продовольства, В. Загайкевича обрали повітовим комісаром, Р. Дмоховського — начальником суду. 5 листопада 1918 ви­йшло друком 1-е число часопису «Воля». 6 листопада 1918 Т. Кормош від імені української адміністрації під­писав з польським командува­н­ням пере­мирʼя з такими умовами: р. Сян — демаркаційна лінія; українці зобовʼязалися видавати польським військовикам необхідне продовольство зі складів на українському боці роз­межувальної лінії; взаємна від­мова від пере­слідува­н­ня цивільного населе­н­ня су­противника; звільне­н­ня полонених; до­звіл пере­ходу на інший берег Сяну без зброї. П. п. У. н. р. звільнила польських військовиків, а генерала С. Пухальського від­везли автомобілем на Зася­н­ня. 11 листопада 1918 польська сторона порушила домовленості з українцями і почала масований на­ступ на прав­обережну частину Пере­мишля. Українські діячі разом із сімʼями зібралися у помешкан­ні адвоката В. Загайкевича, що було краще захищене від артилерійського об­стрілу. Втікати від поляків вони не збиралися, бо за час українського правлі­н­ня у місті польським мешканцям не було заподіяно кривд. Однак польські військовики незабаром арештували українських активістів, зокрема І. Білинського, В. Загайкевича, Т. Кормоша, А. Сабата, О. Ярему, яких інтернували у таборі Домбʼє. А. Алиськевич і Л. Данилович під час польського на­ступу зуміли про­братися на територію, під­контрольну владі ЗУНР, Т. Кормош утік з-під варти у Домбʼє і ді­стався до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). В. Загайкевича звільнили з інтернува­н­ня на початку листопада 1919 (незабаром він від­новив адвокатську діяльність у Пере­мишлі), решту — на­прикінці 1919 — навесні 1920.

Завантажити статтю