Петров-Омельчук Петро Володимирович

Визначення і загальна характеристика

ПЕТРО́В-ОМЕЛЬЧУ́К Петро Володимирович (17. 06. 1943, с. Липівка Макарівського, нині Бучанського р-ну Київської обл.) — композитор, музично-громадський діяч. Лауреат Між­народного конкурсу композиторів імені К. фон Вебера (м. Дрезден, Німеч­чина, 1988). Член НСКУ (1974—94, від 2015). Закінчив Київську консерваторію (1971; кл. А. Коломійця, В. Кирейка). Від­тоді — викладач дитячої музичної школи № 13, 1973—77 — ін­спектор музичних ансамблів Управлі­н­ня культури міськвиконкому, 1977—93 — директор Республіканського будинку композиторів (усі — Київ). Був одним із засновників і головою Національної ліги українських композиторів (1992—2015). Мистецьким задумам П.-О. властиве тяжі­н­ня до монументальних, мас­штабних за формою творів синтетичних жанрів — опера, балет, ораторія, пієторія тощо. Композиторська лексика митця роз­вивається в річищі пошуків нової музики кінця 20 ст., коли для створе­н­ня від­повід­ного художнього образу чи стану використовують засоби широкого спектру — від фольклоризму й неофольклоризму до алеаторики, додекафонії, різних екс­периментальних при­йомів. Професійне володі­н­ня композиторською технікою письма особливо по­значилося на камерно-інструментальних творах, де органічно по­єд­нано усталені форми музичного мисле­н­ня з новаційними пошуками.

Тв.: опери — «Опришки» (1980, за мотивами народних балад про О. Довбуша й повістей Г. Хоткевича), «Таємничі викраде­н­ня» (1985, за пʼєсою Д. Урбана), «Він і вона» (1987, за пʼєсою Д. Валєєва, премія Між­народного конкурсу у Німеч­чині, 1988), «Мона» (1989, за пʼєсою М. Себастіану); балет «Вогнен­ний липень» (1975); мюзикли — «Закохані і манекени» (1983, за пʼєсою В. Фіалка), «Учень чародія» (1986, за казкою С. Прокофʼєвої); вокально-симфонічні — пієторія «Син небесний і земний» для солістів, хору, фортепіано та симфонічного оркестру (1995, премія конкурсу «Київ—Україна, Детройт—Вор­рен—Мічиґан—США», 1996), опера-ораторія «Довбуш» (1971, слова народні; радіоверсія для Національної радіокомпанії України, 1996), кантата «Молитва» для сопрано і камерного оркестру (1993, за біблійними й народними текс­тами); для симфонічного оркестру — поема «Українське карпатське ка­причіо» (1982), «Помаранчева» симфонія (2005); для камерного оркестру — «Мадригал» (1979); інструментальні пʼєси, музика для ансамблів і оркестрів народних інструментів; хори, пісні, романси, обробки народних пісень.

Літ.: Марочкін В. Між­народний тріумф київського композитора // Вісті з України. 1988. № 43; Лісецький С. До про­блеми національного в українській музиці // Укр. про­блеми. 1997. № 1; Його ж. Опера «Опришки» П. Петрова-Омельчука // С. Лісецький. Наукові стат­ті. К., 2009.

В. В. Кузик, С. Й. Лісецький

Завантажити статтю