Петров-Омельчук Петро Володимирович
ПЕТРО́В-ОМЕЛЬЧУ́К Петро Володимирович (17. 06. 1943, с. Липівка Макарівського, нині Бучанського р-ну Київської обл.) — композитор, музично-громадський діяч. Лауреат Міжнародного конкурсу композиторів імені К. фон Вебера (м. Дрезден, Німеччина, 1988). Член НСКУ (1974—94, від 2015). Закінчив Київську консерваторію (1971; кл. А. Коломійця, В. Кирейка). Відтоді — викладач дитячої музичної школи № 13, 1973—77 — інспектор музичних ансамблів Управління культури міськвиконкому, 1977—93 — директор Республіканського будинку композиторів (усі — Київ). Був одним із засновників і головою Національної ліги українських композиторів (1992—2015). Мистецьким задумам П.-О. властиве тяжіння до монументальних, масштабних за формою творів синтетичних жанрів — опера, балет, ораторія, пієторія тощо. Композиторська лексика митця розвивається в річищі пошуків нової музики кінця 20 ст., коли для створення відповідного художнього образу чи стану використовують засоби широкого спектру — від фольклоризму й неофольклоризму до алеаторики, додекафонії, різних експериментальних прийомів. Професійне володіння композиторською технікою письма особливо позначилося на камерно-інструментальних творах, де органічно поєднано усталені форми музичного мислення з новаційними пошуками.
Додаткові відомості
- Основні твори
- опери — «Опришки» (1980, за мотивами народних балад про О. Довбуша й повістей Г. Хоткевича), «Таємничі викрадення» (1985, за п’єсою Д. Урбана), «Він і вона» (1987, за п’єсою Д. Валєєва, премія Міжнародного конкурсу у Німеччині, 1988), «Мона» (1989, за п’єсою М. Себастіану); балет «Вогненний липень» (1975); мюзикли — «Закохані і манекени» (1983, за п’єсою В. Фіалка), «Учень чародія» (1986, за казкою С. Прокоф’євої); вокально-симфонічні — пієторія «Син небесний і земний» для солістів, хору, фортепіано та симфонічного оркестру (1995, премія конкурсу «Київ–Україна, Детройт–Воррен–Мічиґан–США», 1996), опера-ораторія «Довбуш» (1971, слова народні; радіоверсія для Національної радіокомпанії України, 1996), кантата «Молитва» для сопрано і камерного оркестру (1993, за біблійними й народними текстами); для симфонічного оркестру — поема «Українське карпатське капричіо» (1982), «Помаранчева» симфонія (2005); для камерного оркестру — «Мадригал» (1979); інструментальні п’єси, музика для ансамблів і оркестрів народних інструментів; хори, пісні, романси, обробки народних пісень.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
