Польова Вікторія Валеріївна

Визначення і загальна характеристика

ПОЛЬОВА́ Вікторія Валеріївна (11. 09. 1962, Київ) — композитор, педагог. Дочка В. Польового. Заслужена діячка мистецтв України (2024). Національна премія України імені Т. Шевченка (2018). Членкиня НСКУ (1992). Премії імені Л. Ревуцького (1995), імені Б. Лятошинського (2005), «Київ» імені А. Веделя (2013). Лауреатка всеукраїнського конкурсу композиторів «Духовні псалми третього тисячолі­т­тя» (Київ, 2001, 1-а премія), між­народного конкурсу «Spherical Music» (США, 2008). Закінчила Київську консерваторію (нині Національна музична академія України, 1989; кл. композиції І. Карабиця) та асистентуру-стажува­н­ня при ній (1995; кл. Л. Колодуба), де й викладала 1990—2005. Від 2005 — на творчій роботі. 2009—10 — куратор про­грам академічної музики фестивалю сучасного мистецтва «Гогольfest». 2006 — композитор-резидент «Menhir Music Festival Falera» (Швейцарія). 2010 брала участь в між­народному проєкті Г. Кремера «Мистецтво інструментовки», присвяченому Й.-С. Баху та Ґ. Ґульду. 2011 за за­проше­н­ням Г. Кремера стала композитором-резидентом 30-го Фестивалю камерної музики в м. Локенгауз (Австрія, від­бувся окремий концерт з її творів), 2013 — «Festival of Contemporary Music Darwin Vargas» (м. Вальпараїсо, Чилі). Президент журі Між­народного конкурсу композиторів «Sacrarium» (Італія). Для творчості П. характерні пошук композиційно-фонічної архітектоніки, по­значеної професійною вишуканою технікою сучасного письма, скерованою на роз­кри­т­тя вагомих про­блем духовного життя творчої людини. Це від­чутно як і в музиці П. ран­нього періоду, більш повʼязаної з естетикою авангарду та пере­вагою інструментальних жанрів, так і більш зрілого періоду (від кінця 1990-х рр.), де ваги набирає хорова та симфонічно-хорова творчість і від­чутне тяжі­н­ня до т. зв. сакрального мінімалізму і неоготики. Етапною стала «Ода до радості» (на слова Ф. Шіл­лера, у 3-х ч., для солістів, мішаного хору й симфонічного оркестру), замовлена Німецькою амбасадою з нагоди від­значе­н­ня 20-річчя паді­н­ня Берлінської стіни (премʼєра 1996, Київ, Національний симфонічний оркестр України, капела «Думка», солісти). Особливі стильові ознаки — стриманість, медитативність і молитовність, за­глибле­н­ня думки — характеризують її духовні твори на канонічні текс­ти. Починаючи від кінця 1990-х рр. ці риси формувалися під значним впливом релігійної філософії Ісихазму, близької світо­гляду П. Її твори виконували провід­ні музиканти і колективи України та світу. 2005 скрипаль Г. Кремер ввів композицію П. «Теплий вітер» до концертного циклу «Sempre Primavera» (у виконан­ні Г. Кремера, А. Пушкарьова (вібрафон) і камерного оркестру «Кремерата Балтика»; твір про­звучав у Парижі, Відні, Берліні, Мадриді, Сеулі, Сан-Франциско (США), Синґапурі та ін.). 2013 ві­домий струн­ний квартет «Kronos Quartet» (США) зі­грав премʼєру «Ході­н­ня по водах».

Тв.: 3 моноопери — «Ars Moriendi» («Мистецтво помирати», 1986—2012), «Ars Amandi» («Мистецтво любити», 2015), «Ars Vivendi» («Мистецтво жити», 2017) для голосу та інструментального ансамлю; балет «Гагаку» за новелою А. Рюноске «Муки пекла» (1994, камерний оркестр, 1-е викона­н­ня — 2012); для симфонічного оркестру — 3 симфонії: № 1 (1988, 2-а редакція — 2008), № 2 (1990), № 3 («Біле погребі­н­ня», 2003), «Langsam» (1992, 2-а редакція — 2009), «ONO», «Nenia» для скрипки-соло і оркестру (обидва — 2004), «Null» (2006); для хору (голосу) і камерного оркестру — «Missa-simphonia» на канонічні текс­ти для дитячого хору та камерного оркестру (1986—93, 2-а редакція — 2009); «Транс­форма» — триптих для ансамблю солістів, симфонічного (струн­ного) оркестру і хору (1993); для камерного оркестру — «Пташеня Рухх» для флейти, струн­них і ударних (1986), «Klage I» (1990, 2-а редакція — 1997), «Klage II» на слова Р.-М. Рільке для сопрано й камерного оркестру (1991, 2-а редакція — 2010), «Біле похова­н­ня» для гобоя і струн­них (2002); для мішаного хору а капела — «Вітер з гаєм роз­мовляє» на слова Т. Шевченка (1985), «Отче наш» (2002); цикли на канонічні текс­ти «Світлі пісне­співи I» і «Світлі пісне­співи IІ» для солістів, дитячого і мішаного хорів (2000), «Вірую» на канонічний текст для 2-х мішаних хорів (2008), цикл «Христос воскресе» (2009), «Світе тихий» для сопрано, альта й мішаного хору (2012), «Літургія Іоан­на Златоуста» для солістів і мішаного хору (2013); твори для дітей.

Літ.: Пархоменко Л. Нові облич­чя у виконавській культурі // Студії мистецтво­знавчі. 2005. № 2; Кузик В. Митець і система. До 80-річного ювілею В. П. Польового // Музика. 2007. № 5; Баланко О. «Underground birds» В. Полевой: На пере­крестке жанровых традиций // Наук. вісн. Нац. муз. академії України. К., 2009. Вип. 81.

В. В. Кузик

Завантажити статтю