Колодуб Лев Миколайович
.jpg)
КОЛОДУ́Б Лев Миколайович (01. 05. 1930, Київ — 23. 02. 2019, там само) — композитор, педагог, музично-громадський діяч. Син Лідії, чоловік Жанни, двоюрідний брат Ганни, батько Оксани Колодубів. Академік НАМУ (2004), професор (1985). Народний артист України (1993). Член НСКУ (1959). Національна премія України імені Т. Шевченка (2010). Премії імені Б. Лятошинського (1997), імені М. Вериківського (2001). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2000). Лауреат Міжнародного конкурсу композиторів імені І.-С. та М.-П. Коців (Київ, 1992). Закінчив історико-теоретичний і композиторський факультети Харківської консерваторії (1954; клас композиції М. Тіца). Відтоді — звукорежисер Українського радіо, 1956–58 — референт із пропаганди СКУ. Від 1958 — у Національній музичній академії України (усі — Київ): 1997–2002 — завідувач кафедри музично-інформаційних технологій, від 2002 — професор кафедри композиції, інструментування та компʼютерних технологій. Серед учнів — С. Бедусенко, І. Демарін, О. Жилінський, С. Луньов, О. Осадчий, В. Польова, Г. Сасько, О. Яворик.
Голова правління Музичного фонду України (1988–94) та Київської організації НСКУ (1994–99). Від 1985 очолював Асоціацію діячів духової музики України Національної всеукраїнської музичної спілки. Здійснив транскрипції, оркестрування та редагування творів українських композиторів М. Лисенка, В. Косенка, М. Вериківського, А. Рудницького, Л. Ревуцького, С. Жданова, М. Скорульського, М. Тіца, А. Штогаренка, К. Домінчена. Невичерпність творчих ідей композитора — від захопленого відображення в музиці нескінченно мінливого світу народно-поетичної фантазії або вогняного темпераменту українців до глибокого, зосередженого роздуму над одвічними проблемами буття. К. демонстрував, не впадаючи у безплідні експерименти, природним чином трансформовану звичайну майстерність у щось величне. У його музиці присутні всі діючі виражальні засоби. На основі віршів з «Кобзаря» та під впливом ілюстрацій до нього, виконаних українськими художниками, створив симфонічно-думу (Симфонічна № 2) «Шевченківські образи» (1964).
Додаткові відомості
- Основні твори
- опери — «Дума про Турбаї» (1951, лібрето О. Колодуба, В. Бичка), «Пробудження» («Дніпровські пороги», 1976, лібрето Г. Бодикіна; поставлена у Дніпропетровську, 1977), «Незраджена любов» (1985, лібрето В. Грипича за поемами А. Малишка; поставлена в Одесі та Донецьку, 1985), «Поет» (1988–2001, лібрето О. Біляцького, З. Сагалова; поставлена у Харкові, 2001); балет «Вічний вогонь» («Жовтнева легенда», 1967); мюзикли — «Пригоди на Міссісіпі» (1971, у співавторстві з Ж. Колодуб), «Місто закоханих» (1968; обидва — лібрето Д. Кісіна), «Кохаю тебе» (1975, лібрето Д. Шевцова за п’єсою «В день весілля» В. Розова); вокально-симфонічна поема «Світе ясний, світе тихий» для тенора, чоловічого хору та симфонічного оркестру на мелодію М. Лисенка (2006); для симфонічного оркестру — симфонічна поема «Великий каменяр» (1954; 2-а ред. — 2011), 13 симфоній (1958–2011), «Українська карпатська рапсодія» № 1 (1960; також версія для духового оркестру), № 2 (1974), «Гуцульські картинки» (1967), Симфонієта № 1 (1999), «Українська симфонієта» (2007, у співавторстві із Ж. Колодуб), п’єса «Троїсті музики» (1979), 5 сюїт «Українські танці» (1996–2002); для струнного оркестру — «Сім українських народних пісень» (1987); «Турівські пісні» (1997); концерти з оркестром — 2 для скрипки і камерного оркестру (1992, 2000), для 2-х скрипок (2003), для гобоя (2002), 3 для кларнета (1995, 2003, 2010), для фагота (1997), 3 для валторни (1972, 1980 — зі струнним оркестром, 2006 — із симфонічним оркестром), 2 для труби (1986, 1996) та тромбона (1986, 2002); «Епічне концертіно» для туби (1976); твори для духових оркестрів та ансамблів; різнохарактерні п’єси для струнних, духових та ударних інструментів; для хору — цикл «Прилуцькі пісні» (1995), чоловічий хор «Ой діброво — темний гаю» (1990, слова Т. Шевченка); цикл романсів (серед них — «Закувала зозуленька», «Тополя», «Зоре моя вечірняя», «Доленько моя», «Утоптала стежечку»; усі — слова Т. Шевченка); твори для фортепіано; обробки українських народних пісень, пісні; музика до фільмів та вистав.
Людина 