КОЛОДУ́Б Лев Микола­йович (01. 05. 1930, Київ — 23. 02. 2019, там само) — композитор, педагог, му­­зично-громадський діяч. Син Лі­­дії, чоловік Жанни, двоюрідний брат Ганни, батько Окса­­ни Колодубів. Академік НАМУ (2004), професор (1985). Народний артист України (1993). Член НСКУ (1959). Національна премія України імені Т. Шевченка (2010). Премії імені Б. Лятошинського (1997), імені М. Вериківсь­кого (2001). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2000). Лауреат Між­народного конкурсу композиторів імені І.-С. та М.-П. Коців (Київ, 1992). Закінчив історико-теоретичний і композиторський факультети Харківської консерваторії (1954; клас композиції М. Тіца). Від­тоді — звукорежисер Українського радіо, 1956–58 — референт із пропаганди СКУ. Від 1958 — у Національній музичній академії України (усі — Київ): 1997–2002 — завідувач кафедри музично-інформаційних технологій, від 2002 — професор кафедри композиції, інструментува­н­ня та компʼютерних технологій. Серед учнів — С. Бедусенко, І. Демарін, О. Жилінський, С. Луньов, О. Осад­­чий, В. Польова, Г. Сась­­ко, О. Яворик.

Голова правлі­н­ня Музичного фонду України (1988–94) та Київської організації НСКУ (1994–99). Від 1985 очолював Асоціацію діячів духової музики України Національної всеукраїнської музичної спілки. Здійснив тран­­скрипції, оркеструва­н­ня та редагува­н­ня творів українських композиторів М. Лисенка, В. Косенка, М. Вериківського, А. Рудниць­кого, Л. Ревуцького, С. Жда­­но­­ва, М. Скорульського, М. Тіца, А. Штогаренка, К. Домінчена. Невичерпність творчих ідей ком­­позитора — від захопленого від­­ображе­н­ня в музиці нескінчен­но мінливого світу народно-поетичної фантазії або вогняного темпераменту українців до глибокого, зосередженого роз­думу над одвічними про­блемами буття. К. демонстрував, не впадаючи у без­плідні екс­перименти, природним чином транс­формовану звичай­ну майстерність у щось величне. У його музиці присутні всі діючі виражальні засоби. На основі вір­шів з «Кобзаря» та під впливом ілюстрацій до нього, виконаних українськими художниками, створив симфонічно-думу (Симфонічна № 2) «Шевченківські образи» (1964).