ПА́НЧЕНКО Дмитро Іванович (24. 02. 1906, м-ко Новгородка Олександрійського пов. Херсонської губ., нині смт Кропивницького р-ну Кірово­градської обл. — 22. 09. 1995, Київ) — лікар-невропатолог. Доктор медичних наук (1941), професор (1947). Заслужений діяч науки УРСР (1951). Державні нагороди СРСР. Закінчив Військово-медичну академію в Ленін­граді (нині Санкт-Петербург, 1932), де й працював 1934–45 (з пере­рвою). Під час 2-ї світової війни служив військовим лікарем. 1945–51 — завідувач кафедри нервових хвороб, 1950–51 — директор Львівського медичного ін­ституту; 1951–78 — завідувач кафедри нервових хвороб Київського ін­ституту удосконале­н­ня лікарів. Головний невропатолог МОЗ УРСР (1952–64). Голова Українського товариства невропатологів і психіатрів (1967). Головний редактор журналу «Врачебное дело» (1960–90). Ви­вчав патоморфологічні зміни ЦНС при гангрені, обмороже­н­нях; вплив коливань атмо­сферного тиску, гіпоксії, гіпоглікемії, втоми на функціонува­н­ня нервової системи. Описав син­дром по­єд­наного ураже­н­ня судин головного мозку, серця та нижніх кінцівок, діагностичні проби і методи досліджень захворювань нервової системи (феномен Будди), модифікацію нижнього син­дрому Барре. Автор біо­трону — системи оздоровчого штучного клімату для лікува­н­ня гіпертонічної хвороби, реабілітації після менінгоенцефалітів, полінейропатій, нейросудин­них уражень.