Пустай Михайло

Визначення і загальна характеристика

ПУСТА́Й Михайло (1858, с. Збой, нині Пряшівського краю, Словаччина — 22. 03. 1944, там само) — письменник. Відомий етнограф В. Гнатюк 1896 робив етнографічні записи в селах Убля, Кленова, Розтоки, Улич, Збой, Новоселиця (усі — нині Пряшівського краю), де зустрівся з П. В його особі В. Гнатюк відкрив «одного з найвидатніших розповідачів казок в цілій традиції української фольклористики» (О. Зілинський). Записав від нього 42 казки, що були опубліковані в «Етнографічному збірнику» (Л., 1897, т. 3; 1898, т. 4). У доробку — героїчні, фантастично-пригодницькі казки, демонологічні оповідання, соціально-побутові новели, легенди, анекдоти. Героями його казок найчастіше були солдати, селяни, пани, службовці. Найвідоміші з них — «Дяк-злодій і піп-ворожбит», «Жоні правди не казати», «Русин-вояк і цар», «Про бідного чоловіка і суддю, що брав хабарі», «Христос і св. Петро і Павло», «Чудова машина», «Виграв», «Покаране зло», «Дурний думає, мудрий бере» та ін. Казки П. вміщено у виданнях «Баронський син в Америці» (Л., 1916), «Súpis slovenských rozprávok» Ї. Полівки (Martin, 1923), «Українські народні казки Східної Словаччини» (упорядник М. Гиряк, т. 1, 1965), «З глибини віків: Антологія усної народної творчості українців Східної Словаччини» М. Мушинки (1967; обидва — Пряшів) та ін.

Завантажити статтю