ПУСТА́Й Михайло (1858, с. Збой, нині Пряшівського краю, Словач­чина — 22. 03. 1944, там само) — письмен­ник. Ві­домий етно­граф В. Гнатюк 1896 робив етно­графічні записи в селах Убля, Кленова, Роз­токи, Улич, Збой, Новоселиця (усі — нині Пряшівського краю), де зустрівся з П. В його особі В. Гнатюк від­крив «одного з найвидатніших роз­повід­ачів казок в цілій традиції української фольклористики» (О. Зілинський). Записав від нього 42 казки, що були опубліковані в «Етно­графічному збірнику» (Л., 1897, т. 3; 1898, т. 4). У доробку — героїчні, фантастично-пригодницькі казки, демонологічні оповіда­н­ня, соціально-побутові новели, легенди, анекдоти. Героями його казок найчастіше були солдати, селяни, пани, службовці. Найві­доміші з них — «Дяк-злодій і піп-ворожбит», «Жоні правди не казати», «Русин-вояк і цар», «Про бідного чоловіка і суддю, що брав хабарі», «Христос і св. Петро і Павло», «Чудова машина», «Ви­грав», «Покаране зло», «Дурний думає, мудрий бере» та ін. Казки П. вміщено у ви­да­н­нях «Баронський син в Америці» (Л., 1916), «Súpis slovenských rozprávok» Ї. Полівки (Martin, 1923), «Українські народні казки Східної Словач­чини» (упорядник М. Гиряк, т. 1, 1965), «З глибини віків: Антологія усної народної творчості українців Східної Словач­чини» М. Мушинки (1967; обидва — Пряшів) та ін.