Петрицький Михайло Костянтинович

Визначення і загальна характеристика

ПЕТРИ́ЦЬКИЙ Михайло Костянтинович (05. 11. 1865, м. Копичинці, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл. — 15. 02. 1921, Харків) — підприємець, меценат, громадсько-політичний діяч. Брат П. Петрицького. Закінчив учительську семінарію в Тернополі (1886) та комерційні курси у Львові. Спочатку вчителював на Жидачівщині (нині Львівська обл.), згодом зайнявся торгівлею і став успішним та впливовим українцем-підприємцем у Галичині. Брав участь у громадсько-політичному житті як член Української радикальної партії, зокрема влітку 1902 організував страйковий комітет і його роботу в Гусятинському, Теребовлянському, Скалатському повітах, за що був заарештований. Пізніше вступив до Української національно-демократичної партії, від неї 1907 і 1911 обирався послом (депутатом) до австрійського парламенту, де послідовно відстоював інтереси українців Галичини. Підтримував створення і діяльність українських економічних товариств, передусім філій «Народної торгівлі» та «Сільського господаря». Був щедрим меценатом «Просвіти» і національної школи, власним коштом утримував українську приватну 6-класну гімназію в Копичинцях. Заснував і 1902–07 видавав у Львові ж. «Гайдамаки», що мав виразне ідейно-політичне і патріотичне спрямування та відіграв певну роль у пробудженні національної свідомості українців, особливо молоді. Започаткував вихід «Бібліотеки українських письменників», в якій друкували дешеві книги для народу. Автор брошур «Польсько-руські відносини в Галичині» (1907) і «Три виновники замаху Січинського» (1908). Під час 1-ї світової війни, коли російська армія окупувала Східну Галичину, перебував у краї, влітку 1917 вивезений як заручник у Вінницю, повернувся додому через рік. Учасник Конституанти 18–19 жовтня 1918 у Львові, з проголошенням ЗУНР — делегат Української національної ради, брав участь в її засіданнях у Львові та м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Не обіймаючи державних постів у виконавчій владі ЗУНР, співпрацював з урядом щодо вирішення нагальних економічних проблем. Разом з УГА і керівництвом ЗУНР перейшов у липні 1919 в Наддніпрянську Україну, перебував при штабі 3-го Галицького корпусу. Після створення Червоної УГА в лютому 1920 публічно звинуватив більшовицьких діячів В. Затонського і В. Порайка у тому, що вони «ведуть галичан ложною дорогою». Заарештований чекістами та ув’язнений у Харкові, де й загинув: за однією версією, помер від виснаження та хвороб, за іншою — закатований або розстріляний.

Завантажити статтю