Петрицький Михайло Костянтинович

Визначення і загальна характеристика

ПЕТРИ́ЦЬКИЙ Михайло Костянтинович (05. 11. 1865, м. Копичинці, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл. — 15. 02. 1921, Харків) — під­приємець, меценат, громадсько-політичний діяч. Брат П. Петрицького. Закінчив учительську семінарію в Тернополі (1886) та комерційні курси у Львові. Спочатку вчителював на Жидачівщині (нині Львівська обл.), згодом зайнявся торгівлею і став успішним та впливовим українцем-під­приємцем у Галичині. Брав участь у громадсько-політичному житті як член Української радикальної партії, зокрема влітку 1902 організував страйковий комітет і його роботу в Гусятинському, Теребовлянському, Скалатському повітах, за що був заарештований. Пізніше вступив до Української національно-демократичної партії, від неї 1907 і 1911 обирався послом (депутатом) до ав­стрійського парламенту, де послідовно від­стоював інтереси українців Галичини. Під­тримував створе­н­ня і діяльність українських економічних товариств, перед­усім філій «Народної торгівлі» та «Сільського господаря». Був щедрим меценатом «Просвіти» і національної школи, власним коштом утримував українську приватну 6-класну гімназію в Копичинцях. Заснував і 1902—07 видавав у Львові ж. «Гайдамаки», що мав виразне ідейно-політичне і патріотичне спрямува­н­ня та ві­ді­грав певну роль у пробуджен­ні національної сві­домості українців, особливо молоді. Започаткував вихід «Бібліотеки українських письмен­ників», в якій друкували дешеві книги для народу. Автор брошур «Польсько-руські від­носини в Галичині» (1907) і «Три виновники замаху Січинського» (1908). Під час 1-ї світової війни, коли російська армія окупувала Східну Галичину, пере­бував у краї, влітку 1917 вивезений як заручник у Він­ницю, повернувся додому через рік. Учасник Кон­ституанти 18—19 жовтня 1918 у Львові, з проголоше­н­ням ЗУНР — делегат Української національної ради, брав участь в її засі­да­н­нях у Львові та м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Не обі­ймаючи державних постів у виконавчій владі ЗУНР, спів­працював з урядом щодо виріше­н­ня нагальних економічних про­блем. Разом з УГА і керівництвом ЗУНР пере­йшов у липні 1919 в Над­дні­прянську Україну, пере­бував при штабі 3-го Галицького корпусу. Після створе­н­ня Червоної УГА в лютому 1920 публічно звинуватив більшовицьких діячів В. Затонського і В. Порайка у тому, що вони «ведуть галичан ложною дорогою». Заарештований чекістами та увʼязнений у Харкові, де й загинув: за однією версією, помер від виснаже­н­ня та хвороб, за іншою — закатований або роз­стріляний.

Літ.: М. Петрицький та більшовики // Український скиталець. 1921. Ч. 9; Левицький К. Українські політики 1907—1914 р.р. Михайло Петрицький // Діло. 1937, 13 берез.; Лисий В. Михайло Петрицький // Істор.-мемуар. зб. Чортків. округи. Ню Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1974; Гуцал П. Подвижництво Михайла Петрицького // Вільне життя. 2005, 5 листоп.; Його ж. Знищений більшовицьким режимом у 1921 році // Реабілітовані історією. Тернопільська область. Кн. 2. Т., 2012.

П. З. Гуцал

Завантажити статтю