Пряшів

Визначення і загальна характеристика

ПРЯ́ШІВ (Prešov) — місто, адміністративний центр Пряшівського краю Словаччини. Знаходиться на р. Ториса, є центром української етнографічної території Пряшівщина. Площа 70,43 км2. Населення 82 927 осіб (2022), зокрема словаки — 93,67 %, роми — 1,43 %, русини — 1,20 %, українці — 1,12 %. П. заснований у 12 ст., перша писемна згадка датована 1247. На території сучасного міста відкрито поселення римського періоду та часів переселення народів (2–3 і 4–5 ст. н. е.). 1299 отримало міські права, 1374 угорський король Людовик, якому належав П., надав йому статус «вільного королівського міста». Від середніх віків П. був важливим транзитним торговим осередком між Угорщиною та Галичиною. 1429 відкрито першу міську школу, що згодом стала гімназією. 1465 у місті працювали 124 майстри різних ремесел. Тоді ж засновано вищий тип школи — Колегіум. 1518 — перша згадка про театральне життя. У 1830–40-х pp. швидко розвивалося мануфактурне виробництво, 1871 прокладено залізницю. 1491 мешкало 3300 жителів, 1828 — 8187, 1921 — 17 577 (серед них 1576 — греко-католики), 1948 — 20 329, 1970 — 44 922, 1991 — 87 788 (зокрема 1195 українців). Наприкінці 19 — на початку 20 ст. школи і культурне життя зазнали значної мадяризації. Із розпадом Австро-Угорської імперії 1918 П. став важливим адміністративним, господарським і культурним осередком Східної Словаччини. Після 1945 побудовані підприємства харчової, будівельної, поліграфічної та інших галузей промисловості. Від 1820-х pp. місто є центром громадсько-культурного та церковного життя русинів-українців. Тут засновано греко-католицьку єпархію (1816), «Литературное заведение Пряшевское» (1850–53), «Об-во І. Хрестителя» (1862), греко-католицьку духовну семінарію (1880), учительську семінарію (1895). Із утворенням Чехо-Словаччини виникли громадсько-політичні та культурно-освітні організації: Руська народна рада (1918), Русский народный совет (1919), Ліга русинів (1919–21), «Союз руських жінок» (1922), «Об-во ім. О. Духновича» (1923), Руський народний дім (1925), осередок товариства «Просвіта» (1930) та ін. Окремі політичні партії та культурно-освітні організації видавали свою пресу: «Церковь и школа» (від 1919), «Русское слово», «Народная газета» (обидві — від 1924), «Русская школа» (від 1926) та ін. Макаронічне напівмертве «язичіє» та москвофільська орієнтація більшості організацій і їхніх друкованих видань гальмували розвиток народної культури, освіти, літератури. Після 1945 у П. засновані нові організації та установи: Українська народна рада Пряшівщини (1945–51), Союз молоді Карпат (1945–49), Український національний театр (1945; від 1991 — Театр ім. О. Духновича), Православна єпархія (1950), Культурний союз українських трудящих (1951–90), Піддуклянський український народний ансамбль (1956–91); газети і журнали: «Пряшевщина» (1945–51), «Колокольчик-Дзвіночок» (1947–50), «Нове життя», «Дружно вперед» (обидва — 1951), «Дукля» (1953). У 1948 із Братислави до П. перенесено Українську студію Чехословацького радіо (від 1993 — Русько-українська редакція Національно-етнічних передач Словацького радіо), 1952 при Словацькій спілці письменників засновано українську філію (від 1992 — Українських письменників Словаччини Спілка). Відкрито дві кафедри української мови та літератури: при Вищій педагогічній школі — 1953, при педагогічному факультеті — 1965 (у 1981 об’єднані, див. Пряшівського університету кафедра української мови і літератури). Для видання художньої, наукової, педагогічної літератури 1960 створено Відділ української літератури Словацького педагогічного видавництва. При Методичному центрі діє кабінет української мови (від 1955), при Дослідному інституті педагогіки — український відділ (від 1958). У 1990 заснована «Русинська оброда», що видає г. «Народны новинкы» та ж. «Русин», відновлено Товариство ім. О. Духновича, що видає г. «Голос Карпат» (від 1992). Створено Асоціацію україністів Словаччини (1990). Працює українська основна школа та гімназія. У словацьких середніх і вищих школах П. здобуває освіту значна кількість української молоді з міст і сіл Пряшівщини.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю