Покровський Олександр Іванович

ПОКРО́ВСЬКИЙ Олександр Іванович (02. 08. 1873, Московська губ. — 1940, Київ) — історик Церкви. Закінчив Звенигородське духовне училище (1887), Віфанську духовну семінарію (1893; м. Сергіїв Посад, нині обидва — Московської обл.) і Московську духовну академію зі ступенем кандидата богословʼя (1897), де був залишений як професорський стипендіат, а від 1902 викладав: від 1906 — доцент, від 1907 — екс­траординарний професор кафедри біблійської історії; водночас від 1904 — приват-доцент Московського університету; 1907—09 — редактор ж. «Богословский вестник». Брав участь у роботі над «Православной богословской энциклопедией». Через ліберальні по­гляди 1909 ріше­н­ням Святійшого Синоду звільнений з Московської духовної академії, 1909—16 викладав у Московському університеті та на Вищих жіночих юридичних курсах В. Полтарацької. 1900 захистив магістерську дисертацію «Библейское учение о первобытной религии. Опыт библейско-апологетического ис­следования» (Сергиев Посад, 1901), від­значену 2-ю Макаріївською премією. Як докторську дисертацію пред­ставив працю «Соборы древней церкви эпохи первых трех веков. Историко-каноническое ис­следование. С тремя приложениями и двумя картами» (Сергиев Посад, 1914), яку захистив 1916 у Раді Московської духовної академії. Однак це дослідже­н­ня за­знало різкої критики у наукових колах, зокрема з боку ректора академії єпис­копа Феодора (Поздеєвського) і О. Алмазова (охарактеризував її як протицерковну та науково-субʼєктивну), у результаті чого Святійший Синод не затвердив ріше­н­ня Ради Московської духовної академії та анулював його. Після Лютневої революції 1917, коли право остаточного виріше­н­ня пита­н­ня про на­да­н­ня вчених ступенів було пере­дано духовним академіям, Рада Московської духовної академії надала П. ступінь доктора богословʼя та формально поновила його у педагогічному складі академії (позаштатно). На той час він вже протягом року працював на посаді екс­траординарного професора Новоросійського університету в Одесі, де на юридичному факультеті вів курс церковного права. 1917 став спів­робітником журналу «Христианская мысль» (Київ), як пред­ставник Херсонської єпархії взяв участь у Всеросійському зʼ­їзді духовенства і мирян. 1917—18 — член Помісного та Священ­ного соборів РПЦ. Як член Пере­дсоборної ради ви­ступав за включе­н­ня мирян до числа кандидатів у Патріархи. 1918 — консультант Міністерства сповідань уряду геть­мана П. Скоропадського. 1920—21 — професор Одеського соціально-гуманітарного ін­ституту, 1921—28 — Одеського ін­ституту народного господарства (викладав історико-філософське, цивільне, сімейне право). У 1923 і 1925 взяв активну участь у обновленських соборах у Москві (на першому обраний кандидатом у члени Вищої церковної ради та членом Священ­ного Синоду, на другому — членом пленуму Священ­ного Синоду), 1924 — в обновленській українській пере­дсоборній нараді, на якій ви­ступив проти патріаршества. Як член соціально-історичної секції Одеської комісії крає­знавства при ВУАН 10 листопада 1927 ви­ступив із доповід­дю про події у Новоросійському університеті під час революції 1917, без­посереднім свідком яких він був. Про остан­ні роки життя інформація майже від­сутня, за деякими даними, у 1930-х рр. П. був ре­пресований і засуджений до роз­стрілу.

Завантажити статтю