Покровський Олександр Іванович

ПОКРО́ВСЬКИЙ Олександр Іванович (02. 08. 1873, Московська губ. — 1940, Київ) — історик Церкви. Закінчив Звенигородське духовне училище (1887), Віфанську духовну семінарію (1893; м. Сергіїв Посад, нині обидва — Московської обл.) і Московську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (1897), де був залишений як професорський стипендіат, а від 1902 викладав: від 1906 — доцент, від 1907 — екстраординарний професор кафедри біблійської історії; водночас від 1904 — приват-доцент Московського університету; 1907–09 — редактор ж. «Богословский вестник». Брав участь у роботі над «Православной богословской энциклопедией». Через ліберальні погляди 1909 рішенням Святійшого Синоду звільнений з Московської духовної академії, 1909–16 викладав у Московському університеті та на Вищих жіночих юридичних курсах В. Полтарацької. 1900 захистив магістерську дисертацію «Библейское учение о первобытной религии. Опыт библейско-апологетического исследования» (Сергиев Посад, 1901), відзначену 2-ю Макаріївською премією. Як докторську дисертацію представив працю «Соборы древней церкви эпохи первых трех веков. Историко-каноническое исследование. С тремя приложениями и двумя картами» (Сергиев Посад, 1914), яку захистив 1916 у Раді Московської духовної академії. Однак це дослідження зазнало різкої критики у наукових колах, зокрема з боку ректора академії єпископа Феодора (Поздеєвського) і О. Алмазова (охарактеризував її як протицерковну та науково-суб’єктивну), у результаті чого Святійший Синод не затвердив рішення Ради Московської духовної академії та анулював його. Після Лютневої революції 1917, коли право остаточного вирішення питання про надання вчених ступенів було передано духовним академіям, Рада Московської духовної академії надала П. ступінь доктора богослов’я та формально поновила його у педагогічному складі академії (позаштатно). На той час він вже протягом року працював на посаді екстраординарного професора Новоросійського університету в Одесі, де на юридичному факультеті вів курс церковного права. 1917 став співробітником журналу «Христианская мысль» (Київ), як представник Херсонської єпархії взяв участь у Всеросійському з’їзді духовенства і мирян. 1917–18 — член Помісного та Священного соборів РПЦ. Як член Передсоборної ради виступав за включення мирян до числа кандидатів у Патріархи. 1918 — консультант Міністерства сповідань уряду гетьмана П. Скоропадського. 1920–21 — професор Одеського соціально-гуманітарного інституту, 1921–28 — Одеського інституту народного господарства (викладав історико-філософське, цивільне, сімейне право). У 1923 і 1925 взяв активну участь у обновленських соборах у Москві (на першому обраний кандидатом у члени Вищої церковної ради та членом Священного Синоду, на другому — членом пленуму Священного Синоду), 1924 — в обновленській українській передсоборній нараді, на якій виступив проти патріаршества. Як член соціально-історичної секції Одеської комісії краєзнавства при ВУАН 10 листопада 1927 виступив із доповіддю про події у Новоросійському університеті під час революції 1917, безпосереднім свідком яких він був. Про останні роки життя інформація майже відсутня, за деякими даними, у 1930-х рр. П. був репресований і засуджений до розстрілу.

Рекомендована література

1. Левченко В. В. Ідеолог обновленства О. І. Покровський: життєвий і творчий шлях // Держава і церква в новітній історії України: Зб. ст. за мат. 3-ї Міжнар. конф. «Держава і церква в Україні за радянської доби». П., 2010.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю