Приходько Антон Терентійович

ПРИХО́ДЬКО Антон Теренті­йович (1891, станиця Новорождественська, нині Краснодарського краю, РФ — 29. 01. 1938, м. Архангельськ, РФ) — політичний діяч. На­вчався на юридичному факультеті Московського університету. Член української студентської громади та групи українських соціалістів-революціонерів у Москві. Після Лютневої революції 1917 — один із організаторів УПСР, голова її Московського комітету, згодом — директор бюро ЦК. Член УЦР від УПСР. Від листопада 1917 — чл. ЦК УПСР. У січні 1918 заарештований за пі­дозрою у змові з більшовиками. Після роз­колу УПСР у травні 1918 став одним із лідерів і членом ЦК її лівого ухилу — УПСР (боротьбистів). За Директорії УНР та денікінщини — у під­піл­лі, від 1919 спів­працював із більшовиками. Пере­бував на керівних посадах у державному апараті УСРР: завідувач Всеукрвидаву (1921–22), по­стійний пред­ставник РНК УСРР при РНК СРСР (1922–24), пов­пред УСРР в Чехо-Словач­чині (1924–26). Від травня 1926 — 1-й за­ступник наркома освіти, згодом — за­ступник наркома юстиції та генерального прокурора УСРР, член ВУЦВК багатьох скликань. 1930 головував на процесі «Спілки визволе­н­ня України», 1932 юридично об­ґрунтував ре­пресії щодо сіл, які не виконували хлібоздачі. 1933 працював у Державному арбітражі УСРР. Водночас належав до українських націонал-комуністів, був серед провід­ників українізації, під­тримував і висував національні українські кадри. Автор багатьох публікацій та низки оповідань. 31 грудня 1933 виключений з КП(б)У, на початку 1934 звільнений з посади. Заарештований, 4 червня 1934 за звинуваче­н­ням у приналежності до української пов­станської організації засуджений до 10-ти р. увʼязне­н­ня. У таборі 21 грудня 1937 засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1957.