Приходько Антон Терентійович
Визначення і загальна характеристика
ПРИХО́ДЬКО Антон Терентійович (1891, станиця Новорождественська, нині Краснодарського краю, РФ — 29. 01. 1938, м. Архангельськ, РФ) — політичний діяч. Навчався на юридичному факультеті Московського університету. Член української студентської громади та групи українських соціалістів-революціонерів у Москві. Після Лютневої революції 1917 — один із організаторів УПСР, голова її Московського комітету, згодом — директор бюро ЦК. Член УЦР від УПСР. Від листопада 1917 — чл. ЦК УПСР. У січні 1918 заарештований за підозрою у змові з більшовиками. Після розколу УПСР у травні 1918 став одним із лідерів і членом ЦК її лівого ухилу — УПСР (боротьбистів). За Директорії УНР та денікінщини — у підпіллі, від 1919 співпрацював із більшовиками. Перебував на керівних посадах у державному апараті УСРР: завідувач Всеукрвидаву (1921–22), постійний представник РНК УСРР при РНК СРСР (1922–24), повпред УСРР в Чехо-Словаччині (1924–26). Від травня 1926 — 1-й заступник наркома освіти, згодом — заступник наркома юстиції та генерального прокурора УСРР, член ВУЦВК багатьох скликань. 1930 головував на процесі «Спілки визволення України», 1932 юридично обґрунтував репресії щодо сіл, які не виконували хлібоздачі. 1933 працював у Державному арбітражі УСРР. Водночас належав до українських націонал-комуністів, був серед провідників українізації, підтримував і висував національні українські кадри. Автор багатьох публікацій та низки оповідань. 31 грудня 1933 виключений з КП(б)У, на початку 1934 звільнений з посади. Заарештований, 4 червня 1934 за звинуваченням у приналежності до української повстанської організації засуджений до 10-ти р. ув’язнення. У таборі 21 грудня 1937 засуджений до розстрілу. Реабілітований 1957.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
