ПОПО́В Леон Христофорович (04(16). 09. 1881, м. Ак­керман Бес­сарабської губ., нині Білгород-Дністровський Одеської обл. — 15. 12. 1919, м. Ішим, нині Тюменської обл., РФ) — лікар, революційний діяч. На­вчався на фізико-математичному (від 1901), закінчив медичний (1910) факультет Новоросійського університету в Одесі. Під час на­вча­н­ня очолював більшовицький гурток, був від­рахований за участь у студентських заворуше­н­нях. Працював лікарем в Ак­кермані, м-ку Татарбунари (нині місто Білгород-Дністровського р-ну), у селах Херсонської губ. Від 1914 — військовий лікар у лазаретах та загонах Товариства Червоного хреста. Перший керівник радянського Товариства Червоного хреста. Від 1918 — член, згодом — голова Комітету з реорганізації Червоного хреста. Очолював установи товариства у Москві та окрузі, брав участь у роз­роблен­ні статуту. Засновник газети «Известия Красного креста Западного фронта» (1917), спів­засновник та перший головний редактор газети «Известия ЦК РОКК» (1918). Керівник більшовицької організації Західного фронту (1915–17). Автор пропозицій щодо боротьби із висипним тифом, зокрема організувати епідеміологічні загони та продовольчі пункти. 1919 брав участь у ліквідації епідемії на Східному фронті. Був комісаром епідеміологічного загону, загинув під час викона­н­ня службових обовʼязків. Імʼям вченого на­звані вулиці у Білгороді-Дністровському та Татарбунарах; у Білгороді-Дністровському від­крито музей та меморіальну дошку; в Одесі встановлено памʼятник.