ПІВ­ДЕ́Н­НИЙ ФРОНТ — оперативно-стратегічне обʼ­єд­на­н­ня радянських військ. Створений 11 вересня 1918 для охорони демаркаційної лінії між Українською Державою та РСФРР 1918, боротьби з Донською армією генерала від кавалерії П. Краснова і Добровольчою армією генерал-лейтенанта А. Денікіна. Штаб фронту пере­бував у м. Козлов (нині Мічурінськ), Орел, Тула, Сергієвськ (нині Плавськ), Серпухов (усі — РФ). З початку 1919 війська П. ф. вели бої на території України з білогвардійцями та Армією УНР, під тиском денікінців ві­ді­йшли з України. У результаті контрна­ступу П. ф. (жовтень 1919 — 1920) на більшій частині України встановлено радянську владу. 10 січня 1920 реорганізований у Пів­ден­но-Західний фронт. Командувачі: П. Ситін (вересень—листопад 1918), П. Славен (листопад 1918 — січень 1919), В. Гіт­тіс (січень—липень 1919), В. Єгорʼєв (липень—жовтень 1919), О. Єгоров (жовтень 1919 — січень 1920). Вдруге створений у вересні 1920 на основі частини Пів­ден­но-Західного фронту із зав­да­н­ням роз­громити Руську армію генерал-лейтенанта П. Врангеля і зайняти Крим. Штаб фронту пере­бував у Харкові. Командувач — М. Фрунзе. До складу фронту в різні часи входили 4-а, 6-а, 13-а армії, Перша і Друга Кінні армії. У жовтні—листопаді 1920 війська фронту за­вдали поразки Руській армії у Пів­нічній Таврії. На початку листопада 1920 у ході Пере­копсько-Чонгарської на­ступальної операції вони зайняли Крим. Роз­формований у грудні 1920 у звʼязку із припине­н­ням бо­йових дій проти врангелівців. Втретє створений у червні 1941 (див. Четвертий Український фронт).