Правдохін Вадим Валерійович
ПРАВДО́ХІН Вадим Валерійович (23. 01. 1964, Київ) — живописець. Чоловік Юліки, батько Катерини Правдохіних. Член НСХУ (1995), творчого об’єднання «БЖ-АРТ» (1997). Закінчив Київський художній інститут (1991; викладачі Д. Лідер, А. Кириченко). Працював керівником гуртка образотворчого мистецтва школи-ліцею № 38 (1991–2001); викладачем рисунку, живопису, історії мистецтв дитячої художньої школи № 7 (2002–05); від 2005 — старший викладач кафедри архітектури та просторового планування Національного авіаційного університету (усі — Київ). Створює роботи переважно у філософсько-сюрреалістичному напрямку. Учасник всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок від 1989. Персональні — у Києві (1997, 2005–06, 2014, 2019, 2023), Ризі (1998, 2001 — дві експозиції).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Київська вулиця» (2005), «Натюрморт з трубою» (2008), «Мій друже, ми повинні бути розсудливими» (2010), «Колекція спогадів» (2016), «Музика, що спить» (2019).
Рекомендована література
- Лобановська А. Три рівні буття Вадима Правдохіна // Факты и комментарии. 1997, 17 сен.;
- Хомяков Л. «Реаліст» та «кубіст» в одному обличчі // Правда України. 1997, 30 верес.;
- Кафедра рисунка, живопису та скульптури: Альбом мист. тв. викл. каф. К., 2006;
- Світ левкасу: В 3 кн. Кн. 3. К., 2007;
- Смаль О. Ласкаво просимо до утопії // Дзеркало тижня. 2022, 4 жовт.
Фотоілюстрації
Людина 
