Парламентська асамблея Ради Європи

ПАРЛА́МЕНТСЬКА АСАМБЛЕ́Я РА́ДИ ЄВРО́ПИ (ПАРЄ) — дорадчий орган Ради Європи (РЄ), що обʼ­єд­нує пред­ставників національних парламентів 46-ти держав-членів РЄ. Склад національних делегацій у ПАРЄ пропорційно від­ображає усі основні політичні сили або групи, пред­ставлені у національному парламенті. Делегації національних парламентів у ПАРЄ складаються із по­стійних членів і їхніх за­ступників. Кожен пред­ставник обовʼязково має бути громадянином держави-члена РЄ, яку пред­ставляє, але не може бути одночасно членом Комітету міністрів РЄ. Кількість парламентаріїв від кожної країни становить від 2-х до 18-ти осіб, залежно від чисельності населе­н­ня. Кожній країні ви­значено максимальну кількість членів національних делегацій у ПАРЄ. Найбільшими за кількісним складом є делегації: Великої Британії, Італії, Франції, Німеч­чини — по 18 членів. Нині ПАРЄ складається з 306-х по­стійних членів і такої ж кількості їхніх за­ступників, які за від­сутності по­стійних делегатів повноправно їх замінюють на засі­да­н­нях. Статус спо­стерігача ПАРЄ мають парламенти Канади, Ізраїлю, Мексики. У 1992 парламенту Білорусі на­дано статус «спеціально за­прошеного», але 1997 ріше­н­ням Бюро ПАРЄ його дію було зупинено. У 2009 започаткований статус «партнер за демократію» для посиле­н­ня спів­робітництва між парламентами держав — не членів РЄ у сусідніх регіонах, що зацікавлені у політичному обговорені позаєвропейських викликів та бажають скори­статися досві­дом ПАРЄ у побудові демократії. Наразі статус «партнера за демократію» на­даний парламентам Марок­ко (2011), Палестини (2011), Киргиз­стану (2014), Йор­данії (2016). ПАРЄ проводить щорічну сесію, що за усталеною практикою складається з 4-х станів: пленарні тижневі засі­да­н­ня проходять у залі засі­дань Палацу Європи в м. Страсбурґ (Франція) у січні, квітні, червні та жовтні. Не­зважаючи на формальний статус дорадчого органу, ПАРЄ нарівні з Комітетом міністрів є однією із головних ін­ституцій РЄ. Основні функції ПАРЄ: обговоре­н­ня найважливіших про­блем європейської та між­народної політики, актуальних юридичних питань, будь-якого пита­н­ня, повʼязаного з цілями та зав­да­н­ням організації. За результатами дис­кусій і обговорень ПАРЄ ухвалює рекомендації, що містять юридичний аспект і стосуються здебільшого виріше­н­ня певних правових питань; резолюції, що мають політико-правову природу і є пере­важно актами реагува­н­ня на ситуацію щодо прав людини, верховенства права і демократії всередині певної держави-члена РЄ; висновки з приводу заявок на членство, проектів договорів та інших текс­тів, по­даних Комітетом міністрів РЄ. Резолюції і рекомендації як акти ПАРЄ є своєрідною на­становою до дії не лише Комітету міністрів РЄ, але й національним парламентам і урядам, іншим важливим ін­ститутам держави і су­спільства. Рекомендації ПАРЄ, що стосуються конкретних питань щодо поліпше­н­ня захисту прав людини, можуть бути викори­стані державами-членами РЄ як приписи для впровадже­н­ня їх у своє внутрішнє законодавство. Від­повід­но до Статуту, ПАРЄ не наділена повноваже­н­ням ухвалювати між­народні договори в рамках РЄ, однак саме з її ініціативи роз­роблено чимало європейських угод, інших правових документів, що становлять основу існуючої європейської системи юридичних актів. Пропозиції, висловлені ПАРЄ стосовно скасува­н­ня смертної кари у мирний час чи ухвале­н­ня Європейської конвенції із запобіга­н­ня катува­н­ням, у подальшому були роз­глянуті Комітетом міністрів РЄ і стали юридичними інструментами цієї організації. До моменту ухвале­н­ня між­народних договорів ПАРЄ проводить консультації з Комітетом міністрів РЄ щодо всіх проектів таких договорів. Для ефективного здійсне­н­ня своїх повноважень ПАРЄ створює комісії або комітети. Нині таких комісій 9: з політичних питань та демократії; з юридичних питань та прав людини; з соціальних питань, охорони здоровʼя та сталого роз­витку; з питань міграції, біженців та пере­міщених осіб; з питань культури, науки, освіти та медіа; з рівності та недис­кримінації; з правил процедури, імунітетів та ін­ституційних справ; з питань виборів суд­дів Європейського суду прав людини; з питань дотрима­н­ня державами-членами обовʼязків і зобовʼязань перед РЄ (моніторингова комісія). До повноважень ПАРЄ належить від­стеже­н­ня того, як нові держави-члени РЄ виконують взяті зобовʼяза­н­ня. З цією метою 1997 створено спеціальну комісію з моніторингу, що один раз на рік надає ПАРЄ звіт про основні під­сумки своєї діяльності. Станом на кінець 2019 під моніторингом ПАРЄ залишалося 10 країн: Азербайджан, Албанія, Боснія та Герцеґовина, Вірменія, Грузія, Молдова, РФ, Сербія, Туреч­чина, Україна. 2020 ухвалено ріше­н­ня про за­провадже­н­ня моніторингу щодо Польщі у звʼязку із за­грозою демократії та верховенству права. Важливими функціями ПАРЄ є обра­н­ня суд­дів Європейського суду з прав людини, Генерального секретаря РЄ, Генерального секретаря ПАРЄ, Комісара РЄ з прав людини. ПАРЄ нарівні із Комітетом міністрів РЄ бере участь у діалозі із державою, що порушує свої статутні зобовʼяза­н­ня. Він пере­дує прийня­т­тю ріше­н­ня про за­стосува­н­ня до неї санкцій від­повід­но до Статуту. Така проміжна процедура була за­проваджена ріше­н­ням Комітету міністрів РЄ від 5 лютого 2020 і стосується випадків найбільш грубих порушень державами. Метою кроків, перед­бачених документом, — змусити державу-члена РЄ поважати принципи організації шляхом проведе­н­ня із нею кон­структивного діалогу та спів­праці, при цьому за можливості уникати за­стосува­н­ня санкцій. За­значену процедуру можуть роз­почати ПАРЄ, Комітет міністрів РЄ або Генеральний секретар РЄ з обовʼязковим інформува­н­ням від­повід­ної держави. Якщо процедуру роз­починає ПАРЄ або Генеральний секретар РЄ, то пита­н­ня негайно виносять на роз­гляд на­ступного чергового засі­да­н­ня Комітету міністрів РЄ або скликають позачергове засі­да­н­ня. Після прийня­т­тя ріше­н­ня про початок процедури від­бувається серія зу­стрічей голів Комітету міністрів РЄ, ПАРЄ, Генерального секретаря РЄ для обговоре­н­ня ситуації із пред­ставниками держави-порушниці. За наслідками обговорень Комітет міністрів РЄ більшістю у дві третини пред­ставників, які мають право голосу, може прийняти ріше­н­ня про пере­хід до на­ступного етапу. Другий етап перед­бачає по­да­н­ня пропозицій Комітетом міністрів РЄ та ПАРЄ щодо врегулюва­н­ня ситуації Генеральному секретарю РЄ, на під­ставі яких остан­ній роз­робляє дорожню мапу для від­повід­ної держави. Такий документ повинен містити конкретні заходи, яких має вжити держава із чітко ви­значеними строками викона­н­ня, а також пере­лік певних кроків, що здійснюватимуть статутні органи РЄ. Після ухвале­н­ня Комітетом міністрів РЄ і ПАРЄ його пере­дають до викона­н­ня від­повід­ній державі. Якщо у процесі реалізації заходів ситуацію було врегульовано або є від­чутний про­грес, то Комітет міністрів РЄ більшістю у дві третини пред­ставників, які мають право голосу, може прийняти ріше­н­ня про від­кладе­н­ня або закри­т­тя процедури. З ініціативи Комітету міністрів РЄ або ПАРЄ дорожню мапу регулярно пере­глядають та, за потреби, вносять необхідні зміни до її текс­ту. Заключний етап цієї процедури може від­бутися лише у тому випадку, коли грубі поруше­н­ня статутних зобовʼязань не усунуті, а ситуація не покращилася. Тоді Комітет міністрів РЄ більшістю у дві третини пред­ставників, які мають право голосу, ухвалює від­повід­ний висновок і пере­ходить до за­стосува­н­ня санкцій на під­ставі стат­ті 8 Статуту.

Україна має 12 місць у ПАРЄ. Роз­порядже­н­ням Голови ВР України при­значають 12 народних депутатів України — основних членів Асамблеї і 12 народних депутатів України — їхніх за­ступників. За­значена кількість депутатів складає По­стійну делегацію ВР України у ПАРЄ. Пропозиції щодо кандидатур до складу По­стійної делегації подають до Комітету ВР України у закордон­них справах депутатські фракції від­повід­но до квот їхнього пропорційного пред­ставництва у ВР України, але не менше ніж по одній кандидатурі від кожної фракції. Протягом 10-ти днів після затвердже­н­ня складу Делегації Головою ВР України члени Делегації шляхом голосува­н­ня обирають її керівника та за­ступника. Із початком збройної агресії РФ проти України (див. Окупація й анексія Криму) ПАРЄ ві­ді­грає активну роль у намаган­ні врегулювати ситуацію. Починаючи від 2014 вона ухвалила низку резолюцій, серед яких — Резолюція 1988 (2014) «Остан­ні події в Україні: виклики функціонуван­ню демократичних ін­ститутів», що під­твердила повну легітимність нової влади в Україні та закон­ність її рішень, а також позицію ПАРЄ щодо незакон­ності «референдуму», проведеного 16 березня 2014 у Криму і Севастополі та неви­зна­н­ня його результатів, рішуче засудила дії РФ, спрямовані на поруше­н­ня суверенітету і територіальної цілісності України; Резолюція 2063 (2015) «Роз­гляд скасува­н­ня раніше затверджених повноважень делегації Російської Федерації», що ви­знала присутність російських військ на території України, кон­статувала вирішальну роль РФ у під­тримці, зокрема озброєн­ні незакон­них військових формувань, закликала владу РФ повною мірою впроваджувати Мінські угоди з врегулюва­н­ня конфлікту на Сході України і пакет заходів щодо їхньої імплементації та викори­стати свій вплив на нелегальні військові проросійські угрупува­н­ня, щоб вони зробили те ж саме, негайно скасувати ріше­н­ня про незакон­ну анексію Криму, вивести всі війська з української території, звільнити всіх полонених, зокрема цивільних осіб, зокрема й полонених, що утримуються в РФ; Резолюція 2112 (2016) «Стурбованість гуманітарною ситуацією стосовно осіб, полонених під час війни в Україні», в якій висловлено глибоке занепокоє­н­ня ПАРЄ долею сотень громадян України, викрадених та захоплених у полон внаслідок анексії РФ АР Крим і російської військової агресії на Донбасі, а також щодо пові­домлень про тортури і нелюдське поводже­н­ня з полоненими, акти насильства і вбивства, вчинені проросійськими бо­йовиками на Донеч­чині й Луганщині та російською окупаційною владою в Криму; Резолюція 2133 (2016) «Засоби правового захисту у випадках порушень прав людини на українських територіях, непідконтрольних українській владі», в якій було ви­знано, що РФ здійснює ефективний контроль над територіями окупованого Криму та деяких ра­йонів Донецької і Луганської областей і, від­повід­но, має гарантувати дотрима­н­ня прав людини на цих територіях; Резолюція 2198 (2018) «Гуманітарні наслідки війни в Україні», де привернуто увагу до складної гуманітарної ситуації в Україні у звʼязку із війною, що продовжує вести РФ проти України в окремих регіонах Донецької та Луганської областей, а також внаслідок окупації та спроби анексії Криму. 2014—19 ПАРЄ ухвалила низку резолюцій щодо повноважень російської делегації в Асамблеї. Найбільш значущими є Резолюція 1990 (2014) «Пере­гляд по суті попередньо затверджених повноважень російської делегації» та Резолюція 2034 (2015) «Оскарже­н­ня незатверджених повноважень делегації Російської Федерації у Парламентській Асамблеї Ради Європи по суті», від­повід­но до яких делегацію РФ в ПАРЄ по­збавлено права голосу в ПАРЄ та права бути пред­ставленою у її керівних органах і брати участь у місіях зі спо­стереже­н­ня за виборами, права пред­ставляти ПАРЄ в інших органах РЄ та інших організаціях і права для членів російської делегації у ПАРЄ бути при­значеними доповід­ачами. Проте від 2019 і до січня 2022 ПАРЄ ухвалила протилежні резолюції, що під­твердили повноваже­н­ня делегації РФ у ПАРЄ: Резолюцію 2287 (2019) «Посиле­н­ня процесу прийня­т­тя рішень Парламентською Асамблеєю щодо повноважень та голосува­н­ня», Резолюцію 2292 (2019) «Оскарже­н­ня за суб­стантивними під­ставами ще нератифікованих повноважень парламентської делегації Російської Федерації», Резолюцію 2320 (2020) «Оскарже­н­ня незатверджених повноважень делегації Російської Федерації у Парламентській Асамблеї Ради Європи по суті», Резолюцію 2422 (2022) «Оскарже­н­ня незатверджених повноважень делегації російської федерації у Парламентській асамблеї Ради Європи по суті».

З початком повномас­штабного вторгне­н­ня РФ до України від 24 лютого 2022 роль ПАРЄ у оцінці ситуації та намаган­ні вплинути на державу-агресора є ви­значальною. Так, від­повід­но до Висновку 300 (2022) «Наслідки агресії Російської Федерації проти України» від 15 березня 2022 ПАРЄ засудила вторгне­н­ня РФ на територію України і висловила солідарність із нею та українським народом, вказавши, що збройний напад РФ на Україну є поруше­н­ням Статуту ООН, кваліфікується як «злочин проти миру» від­повід­но до Статуту Між­народного військового трибуналу (Нюрнберзька хартія) і є «агресією» згідно з Резолюцією 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН, прийнятою 1974. ПАРЄ також за­значила, що такі дії РФ сер­йозно порушують ста­т­тю 3 Статуту РЄ та зобовʼяза­н­ня, які РФ взяла на себе як держава-член РЄ. Враховуючи наведене, ПАРЄ вирішила за­стосувати ста­т­тю 8 Статуту РЄ, оскільки РФ більше не можна вважати державою-членом РЄ. Зважаючи на це, ПАРЄ вважає, що Комітет міністрів РЄ має звернутися до РФ із проха­н­ням негайно вийти з організації. Якщо РФ не виконає запит, ПАРЄ пропонує Комітету міністрів РЄ ви­значити негайну можливу дату, з якої ця держава пере­стане бути членом РЄ. 16 березня 2022 РФ виключена з РЄ на під­ставі ріше­н­ня Комітету міністрів після 26-ти років членства у цій організації . 27—28 квітня 2022 під час Другої частини сесії 2022 ПАРЄ ухвалено резолюції 2433 (2022) і 2436 (2022) та рекомендації 2228 (2022) і 2231 (2022) на теми: «Наслідки продовже­н­ня агресії Російської Федерації проти України: роль і від­повідь Ради Європи» та «Агресія Російської Федерації проти України: забезпече­н­ня від­повід­альності за сер­йозні поруше­н­ня між­народного гуманітарного права та інші між­народні злочини». Від­повід­но до цих актів, ПАРЄ закликає до збільше­н­ня під­тримки України з боку держав членів РЄ; припине­н­ня будь-яких по­ставок зброї, комплектуючих для російської військової промисловості та товарів по­двійного при­значе­н­ня; накладе­н­ня санкцій на всі треті держави, що намагатимуться обі­йти ембарго; на­да­н­ня під­тримки людям, які тікають з України через триваючу агресію РФ, зокрема шляхом викори­ста­н­ня ресурсів, на­даних через Інструмент технічної під­тримки ЄС, для створе­н­ня про­грам допомоги; на­да­н­ня під­тримки прокурору Між­народного кримінального суду в роз­слідува­н­нях та пере­слідуван­ні пі­до­зрюваних у скоєн­ні військових злочинів, злочинів проти людяності та, можливо, геноциду; створе­н­ня між­народного кримінального трибуналу зі штаб-квартирою у Страсбурзі шляхом укладе­н­ня багато­сторон­нього між­державного договору під егідою ООН за під­тримки РЄ, ЄС та інших між­народних організацій для роз­слідува­н­ня та покара­н­ня за злочин агресії, скоєний політичним і військовим керівництвом РФ; при­значе­н­ня Спеціального пред­ставника Комітету міністрів РЄ з питань наслідків агресії РФ проти України; викори­ста­н­ня активів громадян РФ, на яких накладено санкції, у звʼязку з агресією РФ проти України, після їхньої остаточної конфіскації, для від­шкодува­н­ня будь-якої шкоди Україні та її громадянам внаслідок агресії. У своїй Резолюції 2463 (2022) «Подальша ескалація агресії Російської Федерації проти України» від 13 жовтня 2022 ПАРЄ закликала держави-члени РЄ при­скорити створе­н­ня спеціального між­народного трибуналу щодо злочину агресії проти України та створе­н­ня комплексного між­народного механізму компенсації разом із між­народним реє­стром збитків. 27 квітня 2023 ПАРЄ одно­стайно ухвалила Резолюцію 2495 (2023) «Депортації та насильницькі пере­міще­н­ня українських дітей та інших цивільних осіб до Російської Федерації або на тимчасово окуповані території України: створе­н­ня умов для їхнього без­печного поверне­н­ня, припине­н­ня цих злочинів та покара­н­ня вин­них», в якій наголосила, що насильницьке пере­міще­н­ня дітей з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову або релігійну групу, вважають злочином геноциду від­повід­но до стат­ті 2 Конвенції про геноцид 1948, що збігається з задокументованими доказами депортації та насильницького пере­міще­н­ня українських дітей до РФ або на території, що тимчасово пере­бувають під російською окупацією. 13 жовтня 2023 ПАРЄ ухвалила Резолюцію 2519 (2023) «Пере­вірка правомірності та закон­ності звільне­н­ня adhominem від обмеже­н­ня строків на користь чин­ного Президента Російської Федерації», згідно із пунктом 4 якої РФ ви­знано фактичною диктатурою внаслідок надмірної влади чин­ного російського президента через його над­звичайно тривалий термін пере­бува­н­ня на посаді, у по­єд­нан­ні з від­сутністю системи стримувань і противаг. Окрім того, у пункті 6 ПАРЄ за­значила, що диктатури становлять за­грозу між­народному миру та без­пеці, а також територіальній цілісності та політичній незалежності своїх сусідів у ро­зумін­ні стат­ті 2 Статуту ООН, що яскраво демонструє російська агресивна війна проти України та її політичні й економічні наслідки, а також те, що акти агресії проти суверен­них держав є стратегією РФ і використовуються для покраще­н­ня іміджу президента в очах населе­н­ня. У звʼязку із цим ПАРЄ закликає держави-члени РЄ ви­знати російського президента нелегітимним після закінче­н­ня його нинішнього президентського терміну та припинити будь-які контакти з ним, окрім контактів гуманітарного характеру та спрямованих на встановле­н­ня миру. ПАРЄ вкотре висловила свою під­тримку щодо створе­н­ня спеціального трибуналу для покара­н­ня за злочин агресії проти України і вказала, що такий трибунал має роз­слідувати всі події, що сталися на території України від лютого 2014, починаючи з незакон­ної анексії Криму, війни на Донбасі та зби­т­тя пасажирського літака рейсу MH17.

Завантажити статтю