Мінські угоди з врегулювання конфлікту на Сході України

МІ́НСЬКІ УГО́ДИ З ВРЕГУЛЮВА́ННЯ КОНФЛІ́КТУ НА СХО́ДІ УКРАЇ́НИ Включають низку документів, підписаних за результатами переговорів у Мінську у вересні 2014 (Мінськ-1) і лютому 2015 (Мінськ-2). На поч. 2014 перед Україною постала значна кількість внутр.-, зовн.-політ. і соц. проблем. Після перемоги Майдану (див. Революція гідності) та втечі тодіш. Президента України В. Януковича РФ анексувала Крим і надавала активну підтримку учасникам антидерж. заворушень у деяких регіонах Пд. і Сх. України. 14 квітня 2014 в. о. Президента України О. Турчинов підписав указ про початок антитерорист. операції (нині операція Об’єднаних сил). У червні того ж року після обрання та інавгурації нового Президента України П. Порошенка ЗСУ разом із частинами Нац. гвардії та добровольчими загонами розпочали звільнення захоплених пророс. бойовиками територій Донец. і Луган. областей. У серпні 2014 укр. війська впевнено рухалися в напрямку укр.-рос. кордону, командування планувало найближчим часом знищити сили сепаратистів і відновити територ. цілісність України на Донбасі. Проте РФ на чолі з президентом В. Путіним спочатку активізувала підтримку сепаратистів, а згодом ввела на території України частини та підрозділи регулярної рос. армії. Внаслідок цього укр. війська потрапили в оточення побл. м. Іловайськ (Харциз. міськради Донец. обл.) і зазнали поразки під час спроби прориву. Україна опинилася перед загрозою широкомасштаб. вторгнення рос. військ.

У таких умовах проведено перший раунд Мінських переговорів і підготовлено «Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України П. Порошенка та ініціатив Президента Росії В. Путіна», який 5 вересня 2014 підписали другий Президент України Л. Кучма, посол РФ в Україні М. Зурабов, представник Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) Г. Тальявіні та лідери т. зв. Донец. нар. респ. (ДНР) і Луган. нар. респ. (ЛНР) О. Захарченко та І. Плотницький. Документ складався із 12-ти пунктів, що передбачали двостороннє припинення застосування зброї, забезпечення моніторингу з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї, проведення децентралізації влади в Україні, зокрема через ухвалення закону про особл. статус деяких р-нів Донбасу, звільнення полонених і заручників, амністію для учасників конфлікту, проведення дострок. місц. виборів у цих р-нах, покращення гуманітар. та екон. становища на тер. конфлікту, виведення незакон. зброй. формувань, бойової техніки, найманців і бойовиків з тер. України. 19 вересня 2014 представники Тристорон. контакт. групи підписали додатк. «Меморандум про припинення вогню, зупинку на поточній лінії зіткнення та встановлення 30-кілометрової зони безпеки в Україні», що уточнював і конкретизував заходи із забезпечення перемир’я. У ньому передбачено зупинку військ. формувань сторін на лінії їхнього зіткнення, відведення важкого озброєння на макс. дальність його пострілу, створення 30-кілометрової зони безпеки, заборона наступал. дій, використання бойової авіації та встановлення нових мінних загороджень. На деякий час активні бойові дії призупинено, зменшилася кількість загиблих військових і цивільних, однак гол. причини конфлікту не було подолано.

На поч. 2015 ескалація конфлікту значно зросла, розгорнулися кровопролитні бої за аеропорт Донецька та м. Дебальцеве (Донец. обл.). У такій ситуації 11–12 лютого 2015 у Мінську проведено саміт «Нормандського формату» за участі президентів України, РФ, Франції та канцлера Німеччини. Під час саміту учасники Тристорон. контакт. групи, які підписували перший Мінський протокол, підписали новий документ під назвою «Комплекс заходів з виконання Мінських угод». Натомість лідери держав оголосили спільну заяву, в якій підтвердили територ. цілісність України та висловили підтримку «Комплексу заходів…», що містить 13 пунктів та в основному повторює положення «Протоколу…», однак конкретизує необхідні кроки для досягнення миру, а також вказує на часові рамки та послідовність виконання заходів. Напр., до кін. 2015 Україна мала провести конституц. реформу, що передбачала децентралізацію з урахуванням особливостей окремих р-нів Донец. і Луган. обл.; відновлення повного контролю над держ. кордоном з боку України повинно розпочатися в перший день після проведення місц. виборів.

Станом на червень 2019 жоден із пунктів Мінських угод повною мірою так і не виконаний, а припинення вогню та відведення важкого озброєння відбулося лише частково. Конфлікт на Сх. України триває у формі позиц. бойових дій низької інтенсивності. Гол. причина – категоричне та незмінне намагання РФ як країни-агресора закріпити «особливий» статус терорист. пророс. утворень «ДНР/ЛНР» у Конституції України, що є неприйнятним для укр. сторони.

Укр. політикум, наук.-експертне середовище та суспільство загалом демонструють суперечливе та неоднозначне ставлення до Мінських угод. Як позитив підкреслюють, що Мінські угоди допомогли зупинити широкомасштабну рос. агресію, зменшити кількість людських втрат, перевести конфлікт у формат позиц. окопної війни; Україна отримала час, необхід. для розбудови ЗС та ін. складових сектору безпеки та оборони. Крім того, санкції Заходу проти РФ безпосередньо пов’язані з повним виконанням нею та сепаратистами Мінських угод.

Критики вказують на сумнівну юрид. природу Мінських угод і зазначають, що вони були підписані Україною під грубим тиском та є не міжнар.-правовими договорами, а політ. домовленостями. Їх не підписали лідери країн та не ратифікували парламенти, тому виконання залежить лише від доброї волі держав. Проте юрид. непевність Мінських угод частково компенсована тим, що вони фігурують в одностайно прийнятій резолюції Ради Безпеки ООН № 2202 від 2015. Ще однією проблемою є неузгодженість часових рамок та відсутність чіткої «дорожньої карти» виконання запланованих заходів, що дозволяє кожній із сторін інтерпретувати вказані угоди на влас. розсуд. Також Мінські угоди містять низку небезпеч. для укр. державності зобов’язань, виконання яких може загрожувати суверенітету й територ. цілісності України. Це, зокрема, внесення змін до Конституції, що мають враховувати «особливості» окремих р-нів Донбасу та узгодженння їх із представниками цих р-нів, необхідність проведення виборів на тер. «ДНР/ЛНР» фактично в умовах окупації, що може призвести до легітимації ватажків сепаратистів.

Крім того, Мінські угоди стосуються тільки Донбасу та не впливають на проблематику анексов. Криму. Незважаючи на критику Мінських угод і відсутність прогресу в їхньому виконанні, вони продовжують залишатися основою переговор. процесу для врегулювання конфлікту на Сх. України. Новообраний Президент України В. Зеленський 2019 заявив, що Україна готова запропонувати конкретні пропозиції та нові рішення щодо виконання Мінських угод, але укр. влада не збирається торгувати тер. і суверенітетом України.

О. Ф. Деменко