ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Розмір шрифту

A

Пасивенко Володимир Іванович

ПАСИВЕ́НКО Володимир Іванович (Пасівенко; 08. 08. 1939, с. Обичів Малодівицького, нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл.) — художник-монументаліст, живописець і дизайнер. Батько Б. Пасивенко. Народний художник України (2006). Державна премія України імені Т. Шевченка за монументально-декоративний розпис «Біль землі» в Національній бібліотеці України імені В. Вернадського (1998). Член НСХУ (1973). Член-кореспондент НАМУ (2009). Закінчив Московське вище художньо-промислове училище (1967; викладачі С. Борисов, А. Короткевич, Д. Терехов). Працював на виробництві в Києві (1959–61); художником-конструктором на Київському механічному заводі (1967–70); художником-монументалістом у Художньому фонді України (Київ, 1970–98). Від 1999 — на творчій роботі. Виконав низку монументально-декоративних розписів, зокрема «Весна» в Будинку новонароджених (1973), «Українське народне весілля», «Ніч на Івана Купала» у готелі «Україна» в Москві (обидва — 1978–79), «Людина і огонь», «Людина і земля», «Людина і вода», «Людина і небо» в бібліотеці Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (1978–81), декоративні композиції «Відлуння століть», «Стародавній Київ» у ресторані «Золоті ворота» (1984), «Біль землі», «Тривога», «Діалог» в Національній бібліотеці України імені В. Вернадського (1987–89; співавт.), «Собор архангела Михаїла і всіх небесних сил» (співавт.), «Святий Михаїл — митрополит Київський і Святополк Ізяславич — великий князь київський» (обидва — 1998) на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря, розписи в ньому на західній стіні у Варваринському приділі (1999–2000), розпис «Третій Вселенський собор в Ефесі» в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (2010–11); кольорове вирішення 1-го мікрорайону на Троєщині (1983–87, співавт.; усі — Київ). Для монументального творчого доробку П. характерні висока майстерність, вільне володіння різними матеріалами й техніками. Його станковий живопис — символіко-романтичний. Митець створює світ неповторних образів, що ґрунтується на українських народних традиціях та міфології. Нерідко живописним знаком-символом стає промовиста деталь, що легко вгадується своєю національною приналежністю (вінок зі стрічками, кущ калини тощо). Пейзажі вирізняються довершеністю, елегійністю живописної форми, вражаючою тональністю. Учасник всеукраїнських та зарубіжних мистецьких виставок від 1967. Персональні — у Києві (1970, 1997, 2005). Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї Т. Шевченка, Музеї сучасного мистецтва України (усі — Київ), Державному музеї Т. Шевченка (м. Канів Черкаської обл.), Херсонському художньому музеї, Художньому музеї Дж. Циммерлі (м. Нью-Брансквік, шт. Нью-Джерсі, США). Про творчість П. створено телепередачу «Довга дорога до себе» (2004; режисер Л. Карібова, редактор Т. Зарівна).

Тв.: станковий живопис — «Сон» (1964–87), «Мій базис» (1964–97), «Вдова-колгоспниця» (1967), «Мої дороги» (1968), «Прийшла весна до материної хати» (1971–72), «І вийшли ми, щоб знов побачити зорі...» (1972), «Спомини про Херсонес» (1974–77), «На лузі згадок і надій» (1975–77), «Час цвітіння калини» (1982), «Місячна ніч на Чернігівщині» (1983), «Золотий вечір на річці Удай» (1984), «Повернення», «Козацька могила», «Повноліття» (усі — 1990), «Пам’ятник прадідів великих», «Вічне світіння» (обидва — 1992), «Двоє» (1995–96), «Альтанка М. Глінки в Качанівці» (1999), «Червоне золото на р. Удай» (2000), «І земне, і небесне» (2004), «Єднання земного і небесного» (2005), «Змієборець», «Кентаври і муза» (обидва — 2006), «Спокій» (2007), «Каяття-1» (2008), «Каяття-2» (2010), «Золотий рай у Кончі-Заспі» (2011), «Село мого дитинства» (2012), «І сниться їй той син Іван», «Сон в літню ніч» (обидва — 2013), «Нові піраміди в Кончі-Заспі» (2014), «Ніч» (2015), «Доля» (2017), «Молодий місяць-2» (2018), «Ніч яка місячна» (2020), «Земля і люди» (2021), «Передчуття» (2022), «Котилося яблуко і докотилося до рідної хати, якої вже немає» (2023). Літ.: Скляренко Г. Енергія живопису // Україна. 1981. № 37; Велігоцька Н. І. Володимир Пасівенко // Погляд: Альбом. К., 1990; Буценко О. Третя точка: Український шлях // Сучасність. 1992. № 1; Велігоцька Н. І. «Глибина» і «поверхня» Володимира Пасивенка // Образотворче мистецтво. 2004. № 1; Русич Л. Осіянний Богом // Отчий поріг. 2009. № 8; Швидюк А. Дорога до себе самого // Образотворче мистецтво. 2019. № 4. Н. І. Велігоцька
Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Редакційна стаття
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2024
Том ЕСУ:
стаття має лише електронну версію
Дата опублікування статті онлайн:
Тематичний розділ сайту:
Людина
Ключове слово:
художник-монументаліст
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
881826
Вплив статті на популяризацію знань:
194
Бібліографічний опис:

Пасивенко Володимир Іванович / // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2024. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-881826.

Pasyvenko Volodymyr Ivanovych / // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2024. – Available at: https://esu.com.ua/article-881826.

Завантажити бібліографічний опис

Єгоров
Людина  |  Том 9  |  2009
О. Й. Денисенко
Єраносян-Гороховська
Людина  |  Том 9  |  2009
Т. І. Березюк
Івченко
Людина  |  Том 11  |  2011
С. В. Латанський
ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору