Пасивенко Володимир Іванович
ПАСИВЕ́НКО Володимир Іванович (Пасівенко; 08. 08. 1939, с. Обичів Малодівицького, нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл.) — художник-монументаліст, живописець і дизайнер. Батько Б. Пасивенко. Народний художник України (2006). Державна премія України імені Т. Шевченка за монументально-декоративний розпис «Біль землі» в Національній бібліотеці України імені В. Вернадського (1998). Член НСХУ (1973). Член-кореспондент НАМУ (2009). Закінчив Московське вище художньо-промислове училище (1967; викладачі С. Борисов, А. Короткевич, Д. Терехов). Працював на виробництві в Києві (1959–61); художником-конструктором на Київському механічному заводі (1967–70); художником-монументалістом у Художньому фонді України (Київ, 1970–98). Від 1999 — на творчій роботі. Виконав низку монументально-декоративних розписів, зокрема «Весна» в Будинку новонароджених (1973), «Українське народне весілля», «Ніч на Івана Купала» у готелі «Україна» в Москві (обидва — 1978–79), «Людина і огонь», «Людина і земля», «Людина і вода», «Людина і небо» в бібліотеці Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (1978–81), декоративні композиції «Відлуння століть», «Стародавній Київ» у ресторані «Золоті ворота» (1984), «Біль землі», «Тривога», «Діалог» в Національній бібліотеці України імені В. Вернадського (1987–89; співавт.), «Собор архангела Михаїла і всіх небесних сил» (співавт.), «Святий Михаїл — митрополит Київський і Святополк Ізяславич — великий князь київський» (обидва — 1998) на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря, розписи в ньому на західній стіні у Варваринському приділі (1999–2000), розпис «Третій Вселенський собор в Ефесі» в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (2010–11); кольорове вирішення 1-го мікрорайону на Троєщині (1983–87, співавт.; усі — Київ). Для монументального творчого доробку П. характерні висока майстерність, вільне володіння різними матеріалами й техніками. Його станковий живопис — символіко-романтичний. Митець створює світ неповторних образів, що ґрунтується на українських народних традиціях та міфології. Нерідко живописним знаком-символом стає промовиста деталь, що легко вгадується своєю національною приналежністю (вінок зі стрічками, кущ калини тощо). Пейзажі вирізняються довершеністю, елегійністю живописної форми, вражаючою тональністю. Учасник всеукраїнських та зарубіжних мистецьких виставок від 1967. Персональні — у Києві (1970, 1997, 2005). Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї Т. Шевченка, Музеї сучасного мистецтва України (усі — Київ), Державному музеї Т. Шевченка (м. Канів Черкаської обл.), Херсонському художньому музеї, Художньому музеї Дж. Циммерлі (м. Нью-Брансквік, шт. Нью-Джерсі, США). Про творчість П. створено телепередачу «Довга дорога до себе» (2004; режисер Л. Карібова, редактор Т. Зарівна).
Тв.: станковий живопис — «Сон» (1964–87), «Мій базис» (1964–97), «Вдова-колгоспниця» (1967), «Мої дороги» (1968), «Прийшла весна до материної хати» (1971–72), «І вийшли ми, щоб знов побачити зорі...» (1972), «Спомини про Херсонес» (1974–77), «На лузі згадок і надій» (1975–77), «Час цвітіння калини» (1982), «Місячна ніч на Чернігівщині» (1983), «Золотий вечір на річці Удай» (1984), «Повернення», «Козацька могила», «Повноліття» (усі — 1990), «Пам’ятник прадідів великих», «Вічне світіння» (обидва — 1992), «Двоє» (1995–96), «Альтанка М. Глінки в Качанівці» (1999), «Червоне золото на р. Удай» (2000), «І земне, і небесне» (2004), «Єднання земного і небесного» (2005), «Змієборець», «Кентаври і муза» (обидва — 2006), «Спокій» (2007), «Каяття-1» (2008), «Каяття-2» (2010), «Золотий рай у Кончі-Заспі» (2011), «Село мого дитинства» (2012), «І сниться їй той син Іван», «Сон в літню ніч» (обидва — 2013), «Нові піраміди в Кончі-Заспі» (2014), «Ніч» (2015), «Доля» (2017), «Молодий місяць-2» (2018), «Ніч яка місячна» (2020), «Земля і люди» (2021), «Передчуття» (2022), «Котилося яблуко і докотилося до рідної хати, якої вже немає» (2023). Літ.: Скляренко Г. Енергія живопису // Україна. 1981. № 37; Велігоцька Н. І. Володимир Пасівенко // Погляд: Альбом. К., 1990; Буценко О. Третя точка: Український шлях // Сучасність. 1992. № 1; Велігоцька Н. І. «Глибина» і «поверхня» Володимира Пасивенка // Образотворче мистецтво. 2004. № 1; Русич Л. Осіянний Богом // Отчий поріг. 2009. № 8; Швидюк А. Дорога до себе самого // Образотворче мистецтво. 2019. № 4. Н. І. ВелігоцькаФотоілюстрації
.jpeg "Фрагмент розпису «Собор архангела Михаїла і всіх небесних сил» на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. 1998 (співавт.).jpeg")
Завантажити статтю
Людина 
