ПАСИВЕ́НКО Володимир Іванович (Пасівенко; 08. 08. 1939, с. Обичів Малодівицького, нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл.) — художник-монументаліст, живописець і дизайнер. Батько Б. Пасивенко. Народний художник України (2006). Державна премія України імені Т. Шевченка за монументально-декоративний роз­пис «Біль землі» в Національній бібліотеці України імені В. Вернадського (1998). Член НСХУ (1973). Член-кореспондент НАМУ (2009). Закінчив Московське вище художньо-промислове училище (1967; викладачі С. Борисов, А. Короткевич, Д. Терехов). Працював на виробництві в Києві (1959–61); художником-кон­структором на Київському механічному заводі (1967–70); художником-монументалістом у Художньому фонді України (Київ, 1970–98). Від 1999 — на творчій роботі. Виконав низку монументально-декоративних роз­писів, зокрема «Весна» в Будинку новонароджених (1973), «Українське народне весі­л­ля», «Ніч на Івана Купала» у готелі «Україна» в Москві (обидва — 1978–79), «Людина і огонь», «Людина і земля», «Людина і вода», «Людина і небо» в бібліотеці Національного технічного університету України «Київський політехнічний ін­ститут» (1978–81), декоративні композиції «Від­лу­н­ня століть», «Стародавній Київ» у ресторані «Золоті ворота» (1984), «Біль землі», «Тривога», «Діалог» в Національній бібліотеці України імені В. Вернадського (1987–89; спів­авт.), «Собор архангела Михаїла і всіх небесних сил» (спів­авт.), «Святий Михаїл — митрополит Київський і Святополк Ізяславич — великий князь київський» (обидва — 1998) на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря, роз­писи в ньому на західній стіні у Варваринському приділі (1999–2000), роз­пис «Третій Вселенський собор в Ефесі» в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (2010–11); кольорове виріше­н­ня 1-го мікрора­йону на Троєщині (1983–87, спів­авт.; усі — Київ). Для монументального творчого доробку П. характерні висока майстерність, вільне володі­н­ня різними матеріалами й техніками. Його станковий живопис — символіко-романтичний. Митець створює світ непо­вторних образів, що ґрунтується на українських народних традиціях та міфології. Нерідко живописним знаком-символом стає промовиста деталь, що легко вгадується своєю національною приналежністю (вінок зі стрічками, кущ калини тощо). Пейзажі вирізняються довершеністю, елегійністю живописної форми, вражаючою тональністю. Учасник всеукраїнських та зарубіжних мистецьких ви­ставок від 1967. Персональні — у Києві (1970, 1997, 2005). Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї Т. Шевченка, Музеї сучасного мистецтва України (усі — Київ), Державному музеї Т. Шевченка (м. Канів Черкаської обл.), Херсонському художньому музеї, Художньому музеї Дж. Цим­мерлі (м. Нью-Брансквік, шт. Нью-Джерсі, США). Про творчість П. створено телепередачу «Довга дорога до себе» (2004; режисер Л. Карібова, редактор Т. Зарівна).