Пасквіль

ПА́СКВІЛЬ (від італ. pasquillo) — твір наклепницького спрямува­н­ня зі сві­домими неправдивими звинуваче­н­нями, мета яких — принизити або ском­прометувати конкретну особу, групу людей, су­спільний рух, літературний напрям. За найпоширенішою версією, походже­н­ня терміна трактується так: чи то шкільний учитель, чи то кравець Пасквіно з Риму (15 ст.), який від­значався дотепністю, писав викривальні твори, спрямовані на висміюва­н­ня високопосадовців того часу. У 16 ст. недалеко від його будинку встановлено мармурову скульптуру, на­звану зменшувальною формою від Пасквіно, тобто Пасквіл­ло, бо на ній у певний день вивішували епі­грами, анекдоти, жарти, не­вдовзі опубліковані під на­звою «П.». Його значе­н­ня згодом за­знало змін: від початкового уїдливого глузува­н­ня до брехливого доносу, часто анонімного або опублікованого під псевдонімом. За своєю суттю це принизливе звинуваче­н­ня, спрямоване на дис­кредитацію конкретної особи, яку, навіть якщо її не на­звано, можна ідентифікувати. Тож П. може бути будь-який жанр, який подає неправдиву інформацію з принизливими інсинуаціями. Німецький критик В. Менцель у праці «Die Deutsche Literatur» («Німецька література», 1827; 1836) називав «аморальною» творчість Й.-В. Ґете, Ф. Шіл­лера, пред­ставників «Молодої Німеч­чини», і це викликало аргументовані протести, зокрема Г. Гайне. П. можна вважати й рецензію В. Бєлінського на поему «Гайдамаки» Т. Шевченка, його «Лист до Гоголя».

В українській літературі цей жанр демонструє окремі зразки, а після доби Бароко почав занепадати. Як приклад, можна навести П. на геть­мана Івана Самойловича анонімного автора, вміщений у Літописі Самійла Величка. Це «антипанегірик», у якому сатирично зображено геть­мана, його гонор, уболіва­н­ня як за власну вигоду, так і своєї родини, конфліктність тощо. Одним із зразків є П. на І. Мазепу авторства П. Зайця (1709), який зашифрував своє імʼя у текс­ті твору. П. часто засвідчує паді­н­ня моралі у су­спільстві, тенденційність сповід­уваної ідеологічної доктрини. Так, у радянський час українські публіцисти спрямовували вістря своєї сатири проти українських націоналістів, Ватикану, «недоліків» капіталістичного світу, тобто їхні твори ставали засобом політичної боротьби. П. інколи нагадує памфлет за звинувачувальним публіцистичним стилем.

Завантажити статтю