Підгайний Семен Олександрович

ПІДГА́ЙНИЙ Семен Олександрович (17. 04. 1907, станиця Новомінська, нині Краснодарського краю, РФ — 14. 11. 1965, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — публіцист, історик, археограф, громадсько-політичний діяч. Батько О. Підгайного. Народився в козацькій родині. Навчався на факультеті профосвіти Київського ІНО (1925–29), відвідував історичний семінар О. Оглоблина (1925–27). Досліджував білоруську політику гетьмана Б. Хмельницького. За кілька місяців до закінчення ВНЗу П. було відраховано за соціальне походження (батька й старшого брата Олександра, які брали участь у воєнних діях 1918–20, у 1922 розстріляли більшовики), проте завдяки зусиллям української професури й тодішнього керівництва інституту йому було дозволено завершити навчання. Працював науковим співробітником Музею Слобідської України у Харкові (1929–33; нині Харківський історичний музей) і викладав історію України у Харківському ІНО (1930–33), водночас навчався в аспірантурі Харківського НДІ матеріальної культури (1930–33). Член Археографічної комісії (1930–33) та позаштатний співробітник Комісії для виучування соціально-економічної історії України 18–19 ст. (1931–33) при ВУАН. За дорученням ВУАН досліджував архівні джерела у Харкові, Києві, Москві та Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Збірка упорядкованих П. та підготовлених на початку 1930-х рр. до друку документів з історії Бахмутських, Торських і Співаковських соляних заводів 17–18 ст. (понад 500 сторінок машинопису), а також студія, присвячена становищу робітників і умовам праці на Почепівській і Шептаківській паруснополотняних мануфактурах Гетьманщини 1-ї половини 18 ст., не були надруковані через його арешт (набір праці знищено). Заарештований 17 січня 1933, звинувачений у членстві в підпільній організації «Союз Кубані й України» (що ніколи не існувала), засуджений до вищої міри покарання. Був ув’язнений у Соловецькому таборі особливого призначення (РФ, 1933–41), про що залишив спогади (книги «Українська інтелігенція на Соловках» та «Недостріляні»). 6 лютого 1941 повернувся у Харківську обл., але як репресованому йому відмовили у праві проживання в обласному центрі, влаштувався працювати бухгалтером в артілі «Культпраця» в м. Ізюм. Під час 2-ї світової війни та німецької окупації певний час був членом управи Харкова і начальником одного з районів міста. Від 1944 — на еміграції, від 1949 жив у м. Торонто (Канада). Член-засновник Української революційно-демократичної партії. Один із фундаторів Союзу українців жертв російського комуністичного терору (Торонто, 1950). Очолював Світову федерацію політв’язнів (до 1955). Автор публікацій з історії заслання та перебування української інтелігенції у соловецьких таборах, соціально-економічної історії України та історії Слобідської України 17–18 cт., українського музеєзнавства. За редакцією П. видано двотомник «The Black Deeds of the Kremlin: A White Book» («Біла книга про чорні діла Кремля», Детройт; Торонто, 1953–55), що набув широкого розголосу в різних країнах (спогади понад 350-ти осіб про злодіяння більшовиків у СРСР). Редагував часопис «The New Review: A Journal of East-European History».

Рекомендована література

1. [Некролог] // Нові дні [Торонто]. 1966. № 192;
   Google Scholar Internet
2. Оглоблин О. Семен Підгайний (1907–1965) // Український історик. 1966. № 3–4;
   Google Scholar Internet
3. Його ж. Семен Підгайний (1907–1965) // Оглоблин О. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріали. Нью-Йорк; К.; Торонто, 1995;
   Google Scholar Internet
4. Українська революційно-демократична партія (УРДП–УДРП): Зб. мат. і док. Чикаґо; К., 1997;
   Google Scholar Internet
5. Біляїв В. На неокраянім крилі… Д., 2003;
   Google Scholar Internet
6. Гайовий Г. Жах соловецького потойбіччя, або Убивчі свідчення «недостріляного» українського інтелігента // Літературна Україна. 2009, 17 груд.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю