Тарнавський Остап
ТАРНА́ВСЬКИЙ Остап (псевдоніми: Тарас Кульчицький, Лесь Юрчик; 03. 05. 1917, Львів — 19. 09. 1992, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США) — поет, критик, перекладач, журналіст, громадський діяч. Чоловік Марти, батько Максима Тарнавських. Навчався у Львівській академічній гімназії. У 1930-х рр. публікував вірші у львівській періодиці. Співпрацював у часописі «Дажбог», в якому дебютував 1934, двотижневику «Назустріч», варшавському квартальнику «Ми», щоденнику «Діло». Виступав і як театральний та літературний критик, нариси і фейлетони друкував під псевдонімом Тарас Кульчицький (за прізвищем колеги). Студіював філологію у Львівському університеті (1935–38), через матеріальні труднощі залишив навчання, працював книговодом у фірмі оптового продажу «Jan Stadnik», освіту продовжив у Львівському політехнічному інституті (1939–41). Під час першої окупації Галичини Червоною армією Т. був прийнятий до СПУ, дописував до журналу «Література і мистецтво». 1941–44 працював журналістом, публікував статті, поетичні твори в газетах «Українські щоденні вісті» (згодом «Львівські вісті»), «Краківські вісті», готував хроніку для літературного місячника «Наші дні». У липні 1944 Т. залишив Львів. Перебував у Кракові (Польща), таборах для переміщених осіб у Зальцбурзі, Ґраці (обидва — Австрія). У Ґраці завершив інженерну освіту. Від 1949 — у США (м. Філадельфія). 1951 став службовцем Злученого українсько-американського допомогового комітету. Після закінчення студій бібліотекознавства 1962 здобув ступінь магістра, 1976 в Українському вільному університеті (Мюнхен) захистив докторську дисертацію «Т. С. Еліот і Павло Тичина: порівняльна студія творчості двох поетів-модерністів». 1961–66 працював у бібліотеках у Ньюарку (шт. Нью-Джерсі) та Університету Темпл (м. Філадельфія), редакції української щоденної газети «Свобода». 1966–87 очолював відділ каталогізації бібліотеки міського коледжу Філадельфії. Водночас брав активну участь в організації літературного життя, видавничої справи на еміграції, займався громадською діяльністю. Секретар (від 1958), голова (від 1975) Об’єднання українських письменників «Слово». Продовжував журналістську діяльність, друкуючи переважно літературознавчі статті в часописах «Сучасність», «Слово», «Альманах УНС». 1989 вперше після еміграції відвідав Львів. Автор збірок поезій «Слова і мрії» (Зальцбурґ, 1948), «Життя: Вінок сонетів» (Філадельфія, 1952), «Мости» (1956), «Самотнє дерево» (1960; обидві — Нью-Йорк), «Сотня сонетів» (Філадельфія; Торонто, 1984), «Зібрані вірші» (Філадельфія, 1992), есеїв «Туга за мітом» (Нью-Йорк, 1966), «Відоме й позавідоме» (К., 1999), нарисів і новел «Камінні ступені» (Буенос-Айрес, 1979), «Крейзі та інші оповідання» (К., 2005), книг «Гамлет на українській сцені» (Л., 1943), «Подорож поза відоме: Шляхами модерної поезії» (Мюнхен, 1965), «Брат — братові: Книга про ЗУАДК» (Філадельфія, 1971), перекладів америкаських та європейських поетів «Поетичні переклади» (К., 2006). Переклав «Сонети» В. Шекспіра (Філядельфія, 1997). Період 2-ї світової війни у своєму житті та житті рідного міста описав у спогадах «Літературний Львів. 1939–1944», які спочатку в неповному обсязі було надруковано в часописі «Сучасність» (1987–88), а пізніше видані (1995) й перевидані (2013) у Львові. Як зазначають критики, поезія Т. є значною мірою урбаністичною, у зрілі роки вона стала більш інтелектуальною, «дещо втрачаючи безпосередність ліричного переживання, але водночас здобуваючи глибину філософської думки». На деякі твори мала виразний вплив поетика Т.-С. Еліота, улюбленого його англомовного поета. Самоіронія ж, характерна для пізніх творів, часто віддає гіркотою життя у вигнанні, далеко від рідного Львова. Прозова спадщина Т., зібрана переважно в збірці «Камінні ступені», логічно поєднується з літературною критикою, глибокою, інтелектуально-філософською. Бібліографію Т. підготувала й видала його дружина — «Остап Тарнавський: Бібліографічний покажчик, 1917–2007» (К., 2008).
Рекомендована література
- [Некролог] // Свобода. 1992, 26 верес.;
- Погребенник Ф. Остап Тарнавський // Слово і час. 1993. № 8;
- Ільницький М. Остап Тарнавський: Штрихи до портрета // Там само. 1997. № 3;
- Лановик З. Остап Тарнавський. Т., 1998;
- Костюк Г. Триєдиність творчого вияву (Остап Тарнавський) // Літературно-мистецькі перехрестя (паралелі). Вашинґтон; К., 2002;
- Логвиненко О. Божевілля як прозріння: В письменницькому баченні Остапа Тарнавського // Літературна Україна. 2007, 1 берез.;
- Тарнашинська Л. Українськість як «дім буття», або Два крила спільної долі (Марта Тарнавська — Остап Тарнавський) // Презумпція доцільності: Абрис сучасної літературознавчої концептології. К., 2008.
Завантажити статтю
Людина 
