ЦАПЕ́НКО Михайло Па­влович (10. 05. 1907, х. Цапенки по­близу с. Біляки Хорольського пов. Полтавської губ., нині Кременчуцького р-ну Полтавської обл. — 11. 01. 1977, Москва) — архітектор, мистецтво­знавець. Брат І. Цапенка. Доктор мистецтво­знавства (1962). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Закінчив Московський архітектурний ін­ститут (1935). Працював архітектором у Нальчику (РФ, 1935–37), ученим секретарем Ін­ституту містобудува­н­ня Академії архітектури СРСР (1938, 1951–52). У 1938–42 — директор науково-дослідного Музею архітектури Академії архітектури СРСР. Під­тримував дружні стосунки з науковим консультантом музею І. Грабарем. 1941 — член урядової комісії з евакуації з Москви культурних цін­ностей. 1942 мобілізований на фронт. Восени 1944 від­кликаний з фронту, при­значений начальником Інспекції охорони памʼяток архітектури Комітету у справах архітектури при РМ СРСР. Організував роботу з від­будови та ре­ставрації памʼяток архітектури РФ, Білорусі, України, по­шкоджених і зруйнованих під час війни, зокрема у Києві, Чернігові, Полтаві, Харкові. Ре­ставрував Музей-садибу Л. Толстого «Ясна Поляна». 1952 у Москві опублікував книгу «О реалистических основах советской архитектуры», де за канонами марксистсько-ленінської естетики висвітлені етапи роз­витку архітектури СРСР до- та повоєн­ного періодів. До взірцевих творів радянської архітектури від­носив будівлі Держ­прому у Харкові, РМ і ВР УРСР у Києві. Восени 1952, на за­проше­н­ня президента Академії архітектури УРСР В. Заболотного, Ц. пере­їхав до Києва. У 1952–57 — директор НДІ теорії та історії архітектури (НДІТІА) Академії архітектури УРСР, головний редактор журналу «Строительство и архитектура», старший викладач кафедри філософії Київського університету. Ініціював опрацюва­н­ня і ви­да­н­ня багатьох праць з історії архітектури і мистецтва України (зокрема «Історії українського мистецтва» в 6-ти томах, 1966–70), створе­н­ня в системі Академії архітектури УРСР Музею архітектури та будівельних матеріалів, науково-дослідної лабораторії з ре­ставрації мозаїк, фресок, живопису, іконопису, творів ужиткового мистецтва. Науковці НДІТІА склали перший «Список памʼятників архітектури Української РСР» (1956). У 1959 Ц. пере­їхав до Москви, де очолив сектор «Свод памятников истории и культуры народов СССР» Ін­ституту історії мистецтв Міністерства культури СРСР. Періодично при­їжджав до Києва, спілкувався з українськими колегами, у московській пресі публікував стат­ті про памʼятки України, наголошував на потребі ре­ставрації Успенського собору Києво-Печерської лаври. Від 1970 — на пенсії.