Панейко Олександр Лукич

ПАНЕ́ЙКО Олександр Лукич (31. 05. 1891, м. Золочів, нині Львівської обл. — 04. 11. 1950, м. Мюнхен, Німеч­чина) — мово­знавець-україніст. Брат Василя та Юрія Панейків. Закінчив 10-у Львівську гімназію (1910), філософський факультет Львівського університету (1914), ви­вчав стено­графію. Працював викладачем стено­графії вчительської семінарії (1912—14); вчителем Львівської академічної (1916—24, 1928—39), Коломийської української (1924) та Тернопільської (1924—28) гімназій, Української торговельної школи товариства «Просвіта», пізніше — «Рідної школи»; викладачем української мови Львівського медичного ін­ституту та курсів під­вище­н­ня кваліфікації вчителів (1939—40); старшим викладачем кафедри української мови Львівського університету (1940—42). У 1944 емігрував до Німеч­чини, учителював у гімназії в Карлсфельді по­близу Мюнхена, 1946—49 — у Берхтесґадені. Досліджував про­блеми культури української мови. Багато зусиль доклав для введе­н­ня у галицьких школах нового правопису, ухваленого УАН у Києві 1929.