Панейко Василь Лукич

ПАНЕ́ЙКО Василь Лукич (06. 03. 1883, м. Золочів, нині Львівської обл. — 29. 05. 1956, Каракас) — дипломат, журналіст. Брат Олександра і Юрія Панейків. Закінчив Львівський університет (1907). Від­тоді — спів­робітник, 1912—18 — головний редактор г. «Діло»; водночас 1908—12 брав участь у ви­дан­ні «Літературно-наукового вісника»; 1914—15 — головний редактор тижневика «Ukrainische Korrespondenz» — друкованого органу Головної української ради (1915 обраний членом цієї ради). Від листопада 1918 — державний секретар зовнішніх справ ЗУНР. Докладав зуси­л­ля для забезпече­н­ня ви­зна­н­ня ЗУНР і засудже­н­ня агресії з боку Польщі, ініціював від­кри­т­тя посольств ЗУНР у Києві, Празі, Відні, Будапешті. У січні 1919 при­значений головою західноукраїнської делегації на Паризькій мирній конференції 1919—20 і водночас за­ступником голови делегації УНР Г. Сидоренка. Домігся створе­н­ня Вищою радою Антанти низки комісій із врегулюва­н­ня українсько-польського конфлікту. Після укладе­н­ня Ризького мирного договору 1921 об­стоював ідею східноєвропейської федерації, куди мала увійти Україна разом із небільшовицькою демократичною Росією. Від 1920 — кореспондент г. «Діло» в Парижі. 1925 видавав двотижневик «Політика» у Львові, однак у на­ступному році повернувся до Парижа. Ві­ді­йшов від активного політичного життя. 1945 пере­їхав до США, 1955 — до Венесуели.

Літ.: Кедрин І. Життя. Події. Люди. Нью-Йорк, 1976.

О. П. Борушенко

Завантажити статтю