Панейко Василь Лукич
ПАНЕ́ЙКО Василь Лукич (06. 03. 1883, м. Золочів, нині Львівської обл. — 29. 05. 1956, Каракас) — дипломат, журналіст. Брат Олександра і Юрія Панейків. Закінчив Львівський університет (1907). Відтоді — співробітник, 1912–18 — головний редактор г. «Діло»; водночас 1908–12 брав участь у виданні «Літературно-наукового вісника»; 1914–15 — головний редактор тижневика «Ukrainische Korrespondenz» — друкованого органу Головної української ради (1915 обраний членом цієї ради). Від листопада 1918 — державний секретар зовнішніх справ ЗУНР. Докладав зусилля для забезпечення визнання ЗУНР і засудження агресії з боку Польщі, ініціював відкриття посольств ЗУНР у Києві, Празі, Відні, Будапешті. У січні 1919 призначений головою західноукраїнської делегації на Паризькій мирній конференції 1919–20 і водночас заступником голови делегації УНР Г. Сидоренка. Домігся створення Вищою радою Антанти низки комісій із врегулювання українсько-польського конфлікту. Після укладення Ризького мирного договору 1921 обстоював ідею східноєвропейської федерації, куди мала увійти Україна разом із небільшовицькою демократичною Росією. Від 1920 — кореспондент г. «Діло» в Парижі. 1925 видавав двотижневик «Політика» у Львові, однак у наступному році повернувся до Парижа. Відійшов від активного політичного життя. 1945 переїхав до США, 1955 — до Венесуели.
Рекомендована література
- Кедрин І. Життя. Події. Люди. Нью-Йорк, 1976.
Завантажити статтю
Людина 
