Панейко Юрій Лукич

ПАНЕ́ЙКО Юрій Лукич (03. 04. 1886, м. Золочів, нині Львівської обл. — 18. 08. 1974, м. Мюнхен, Німеч­чина) — право­знавець. Брат Василя і Олександра Панейків. Доктор габілітований (1926), дійсний член НТШ (1942) і УВАН (1949). Закінчив гімназію у Львові (1905) та Львівський університет зі ступенем доктора права (1910). У 1910—26 (з пере­рвами) працював службовцем в адміністраціях Галицького намісництва (Львів), Львівського та Краківського воєводств. 1911 стажувався в Університеті Галле (Німеч­чина), 1912 — у Ві­денському університеті, 1913—14 ви­вчав джерела з російського права в Імператорській публічній бібліотеці у Санкт-Петербурзі, від 1924 збирав наукові матеріали у Швейцарії та Франції. Від 1926 викладав у Яґел­лонському університеті в Кракові; 1928—39 — завідувач кафедри адміністрації і адміністративного права, за сумісництвом 1931—34 — декан факультету права і су­спільних наук Віленського університету (нині Вільнюс). У 1934—39 також був членом Компетенційного трибуналу у Варшаві, що роз­глядав спори між адміністративними й судовими органами Польщі. Під час 2-ї світової війни мешкав у Кракові та Відні. 1948—73 — професор адміністрації і адміністративного права, водночас 1948—50 і 1961—62 — ректор УВУ (м. Мюнхен). Досліджував про­блеми адміністративного права, державної адміністрації, місцевого самоврядува­н­ня у європейських країнах, основним обʼєктом науки про місцеве самоврядува­н­ня вважав громаду. Його наукові праці не втратили актуальності донині.