Рудницька Мілена Іванівна

РУДНИ́ЦЬКА Мілена Іванівна (15. 07. 1892, м. Зборів, нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — 29. 03. 1976, м. Мюнхен, Німеччина, 1993 перепохована у Львові) — громадсько-політична діячка. Сестра І. Кедрина-Рудницького, Михайла та Антона Рудницьких, дружина П. Лисяка, мати I. Лисяка-Рудницького. Освiту здобула у класичній гiмназiї у Львовi (1910), Львiвському університеті (учитель фiлософiї та математики) і Віденському університеті, де підготувала дисертацiю «Математичнi основи естетики Ренесансу». 1921–28 викладала в учительськiй семiнарiї та на вищих педагогiчних курсах у Львовi. Від 1919 брала активну участь в українському жіночому русі, увійшла до його проводу, очолювала низку жiночих об’єднань: Центральну управу Союзу українок (1928–39), Український жіночий конгрес (1934), Всесвітній союз українок (1937–39), політичну жіночу організацію «Дружина княгині Ольги» (1938–39). Представляла український жіночий рух на міжнародних конгресах у Відні (1921), Дубліні (1926), Празі (1929), Берліні (1929), Марселі (Франція, 1933). У 1935–39 — редактор часопису «Жінка». Належала до інтелектуальної течії українського фемінізму, обґрунтовувала необхідність емансипації українок для розширення їхньої участі у представницьких органах влади, а також взаємозв’язок українського жіночого та національно-визвольного рухів. Співзасновниця і член ЦК (1927–35) Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). 1928–35 — посол (депутат) від УНДО у польському сеймі, де відстоювала українські національні інтереси, працюючи у комiсiях освiти і закордонних справ, та у виступах проти політики пацифікації українців й упослідження української освіти, культури, Церкви. Активно захищала інтереси української нації на міжнародних форумах, зокрема Ліги Націй (Женева, 1931) та Міжпарламентської унії (Берлін, 1928; Женева, 1932). Член Української парламентської репрезентації та делегації на конференції представників комітетів допомоги голодуючим (Відень, 1933). Заступниця голови і відповідальна за міжнародний напрям роботи Українського громадського комітету порятунку України у Львові (1933), завданням якого було інформувати міжнародні спільноти про голодомор в УСРР та органiзовувати допомогу (такі комітети створено у Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Франції, Бельгії, США, Канаді). Домоглася винесення питання допомоги голодуючим в УСРР на розгляд Лiги Нацiй 29 вересня 1933, однак більшість країн-учасниць проголосувала проти. Від 1939 жила і працювала в Європі та США: у Кракові (1939–40), Берліні (1940–43), Празі (1943–45), Женеві (1946–50), Нью-Йорку (1950–58), Римі (1958–59), Мюнхені (1959–76). Після 2-ї світової війни намагалася відродити український жіночий рух, створила нову Спілку українок, а також Український допомоговий комітет у Женеві (1946–50), представляла Українську національну раду у Швейцарії (1948–50). Працювала у газеті «Свобода» (Нью-Йорк, 1950–58) та на радіо «Свобода» (Мюнхен, 1956–60). Авторка багатьох історичних і публіцистичних праць на теми освіти, виховання, політики, культури, українського жіночого руху, зокрема «Українська дійсність і завдання жінки» (Л., 1934), «Західня Україна під большевиками» (Нью-Йорк, 1958), «Дон Боско: Людина, педагог, святий» (Рим, 1963), «Невидимі стигмати» (Рим; Мюнхен; Філадельфія, 1971). У 2019 її ім’ям названо вулицю у Києві.

Рекомендована література

1. Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи: збірник документів і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість Мілени Рудницької. Л., 1998;
   Google Scholar Internet
2. Мілена Рудницька: сходження до неба. Л., 2010;
   Google Scholar Internet
3. Комарницький Я. Політична діяльність Мілени Рудницької у міжвоєнний період // Українська жінка у національному та глобальному просторі: історія, сучасність, майбутнє. Дрогобич, 2016.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю