Паламарчук Дмитро Хомович
ПАЛАМАРЧУ́К Дмитро Хомович (Хомич) (16. 08. 1914, с. Івангород Гайсинського пов. Подільської губ., нині Уманського р-ну Черкаської обл. — 15. 11. 1998, м. Ірпінь, нині Бучанського р-ну Київської обл.) — перекладач, поет. Член НСПУ (1966). Премія імені М. Рильського за кращий художній переклад (1990). Закінчив Одеський педагогічний інститут (1939). Батька П. 1937 було розстріляно в Умані як «ворога народу». Перші літературні спроби здійснив під час навчання в школи й інституті. З початком 2-ї світової війни — на фронті, потрапив в оточення й полон, утік. Згодом став бійцем УПА, був у румунському і німецькому полонах, з яких пощастило врятуватися. 1944 заарештований радянською фронтовою частиною. Засуджений до 10-ти р. таборів (м. Інта, нині Республіка Комі, РФ), звільнений 1954 без права повернення в Україну. Саме в таборі П. познайомився із Г. Кочуром та ін. відомими літераторами, зокрема з А. Хименком із Черкащини, почав вивчати іноземні мови й звернувся до художніх перекладів з англійської, французької, чеської, словацької, польської мов. 1949 уклав рукописну збірку «Камінь» (під псевдонімом Дм. Івангородський). Після повернення в Україну мешкав у Богуславі (Київська обл.), згодом — в Ірпені. П. першим в українській літературі переклав усі сонети В. Шекспіра (К., 1966), його п’єси «Король Генріх ІV» (ч. 1, 2) і «Король Джон», був титульним редактором 2-го тому Шекспірівського 6-томника українською мовою, відрецензував для цього видання 16 п’єс. Уклав і видав збірку власних перекладів поезій Дж.-Г. Байрона; переклав лірику Р. Тагора; з російської — вірші О. Блока, В. Брюсова, С. Єсеніна, М. Луконіна; з білоруської — М. Богдановича, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, В. Дубовки, Г. Буравкіна, О. Русецького; з польської — А. Міцкевича, Ю. Тувіма; з чеської — Ф. Шрамека, Я. Врхліцького; зі словацької — Я. Ботто; із сербо-лужицької — Я. Барт-Цішинського; з німецької — Й. Бехера; з французької — П. Ронсара, Л. де Ліля, Ш. Бодлера, Ж. Ередіа; з італійської — Дж. Леопарді, Дж. Кардуччі, Ф. Петрарки. У царині прози П. переклав романи «Двадцять тисяч льє під водою» Ж. Верна, «Війна світів», «Острів доктора Моро» Г. Веллса, «Виховання почуттів» і «Саламбо» Ґ. Флобера, «Пармський монастир» та «Червоне і чорне» А. Стендаля, «Дорога в нікуди» і «Гадючник» Ф. Моріака, тетралогію «Сучасна історія» та «Боги на продаж» А. Франса, «Втрачені ілюзії», «Силует жінки», «Пишнота і злидні куртизанок» О. де Бальзака. Брав участь у роботі над виданнями «Антологія чеської та словацької поезії» (1964), «Антологія білоруської поезії» (1971). Автор низки талановитих оригінальних поезій, більшість із яких увійшла до збірки віршів і перекладів «Подзвіння» (К., 1995). У класично версифікованих поезіях П. немала доля автобіографізму, роздумів над пережитим (цикли «Голос із того світу», «Голос із цього світу», зокрема вірші «Мій Івангород», «Брату Михайлові», «До Шевченка» та ін.). Вулицю в Ірпені, на якій жив П., названо його іменем.
Рекомендована література
- Кирилюк В. Сад Дмитра Паламарчука // Літературна Україна. 1990, 15 берез.;
- Череватенко Л. «Ні, не загинеш ти безслідно в німім безславії своїм» // Дніпро. 1991. № 7;
- Гнатюк І. Мій ірпінський друг // Літературна Україна. 1997, 3 квіт.;
- Чорний В. Шекспір із нашого села // Там само. 2014, 5 черв.
Завантажити статтю
Людина 
.jpg)
