Паламарчук Дмитро Хомович

Визначення і загальна характеристика

ПАЛАМАРЧУ́К Дмитро Хомович (Хомич) (16. 08. 1914, с. Івангород Гайсинського пов. Подільської губ., нині Уманського р-ну Черкаської обл. — 15. 11. 1998, м. Ірпінь, нині Бучанського р-ну Київської обл.) — пере­кладач, поет. Член НСПУ (1966). Премія імені М. Рильського за кращий художній пере­клад (1990). Закінчив Одеський педагогічний ін­ститут (1939). Батька П. 1937 було роз­стріляно в Умані як «ворога народу». Перші літературні спроби здійснив під час на­вча­н­ня в школи й ін­ституті. З початком 2-ї світової війни — на фронті, потрапив в оточе­н­ня й полон, утік. Згодом став бійцем УПА, був у румунському і німецькому полонах, з яких пощастило врятуватися. 1944 заарештований радянською фронтовою частиною. Засуджений до 10-ти р. таборів (м. Інта, нині Республіка Комі, РФ), звільнений 1954 без права поверне­н­ня в Україну. Саме в таборі П. по­зна­йомився із Г. Кочуром та ін. ві­домими літераторами, зокрема з А. Хименком із Черкащини, почав ви­вчати іноземні мови й звернувся до художніх пере­кладів з англійської, французької, чеської, словацької, польської мов. 1949 уклав рукописну збірку «Камінь» (під псевдонімом Дм. Івангородський). Після поверне­н­ня в Україну мешкав у Богуславі (Київська обл.), згодом — в Ірпені. П. першим в українській літературі пере­клав усі сонети В. Шек­спіра (К., 1966), його пʼєси «Король Генріх ІV» (ч. 1, 2) і «Король Джон», був титульним редактором 2-го тому Шек­спірівського 6-томника українською мовою, від­рецензував для цього ви­да­н­ня 16 пʼєс. Уклав і видав збірку власних пере­кладів поезій Дж.-Г. Байрона; пере­клав лірику Р. Тагора; з російської — вірші О. Блока, В. Брюсова, С. Єсеніна, М. Луконіна; з білоруської — М. Бог­дановича, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, В. Дубовки, Г. Буравкіна, О. Русецького; з польської — А. Міцкевича, Ю. Тувіма; з чеської — Ф. Шрамека, Я. Врхліцького; зі словацької — Я. Ботто; із сербо-лужицької — Я. Барт-Цішинського; з німецької — Й. Бехера; з французької — П. Ронсара, Л. де Ліля, Ш. Бодлера, Ж. Ередіа; з італійської — Дж. Леопарді, Дж. Кардуч­чі, Ф. Петрарки. У царині прози П. пере­клав романи «Двадцять тисяч льє під водою» Ж. Верна, «Війна світів», «Острів доктора Моро» Г. Вел­лса, «Вихова­н­ня почут­тів» і «Саламбо» Ґ. Флобера, «Пармський монастир» та «Червоне і чорне» А. Стендаля, «Дорога в нікуди» і «Гадючник» Ф. Моріака, тетралогію «Сучасна історія» та «Боги на продаж» А. Франса, «Втрачені ілюзії», «Силует жінки», «Пишнота і злидні куртизанок» О. де Бальзака. Брав участь у роботі над ви­да­н­нями «Антологія чеської та словацької поезії» (1964), «Антологія білоруської поезії» (1971). Автор низки талановитих оригінальних поезій, більшість із яких уві­йшла до збірки віршів і пере­кладів «Подзві­н­ня» (К., 1995). У класично версифікованих поезіях П. немала доля автобіо­графізму, роз­думів над пере­житим (цикли «Голос із того світу», «Голос із цього світу», зокрема вірші «Мій Івангород», «Брату Михайлові», «До Шевченка» та ін.). Вулицю в Ірпені, на якій жив П., на­звано його іменем.

Літ.: Кирилюк В. Сад Дмитра Паламарчука // Літературна Україна. 1990, 15 берез.; Череватенко Л. «Ні, не загинеш ти без­слідно в німім без­славії своїм» // Дні­про. 1991. № 7; Гнатюк І. Мій ірпінський друг // Літературна Україна. 1997, 3 квіт.; Чорний В. Шек­спір із нашого села // Там само. 2014, 5 черв.

В. Т. Поліщук

Завантажити статтю