Пацера Віталій Володимирович
ПАЦЕ́РА Віталій Володимирович (20. 01. 1936, с. Улянівка, нині с-ще Сумського р-ну Сумської обл. — 28. 04. 2022, Львів) — композитор. Член НСКУ (1991). Премія імені Б. Лятошинського (2003). Закінчив Київську консерваторію (1966; кл. композиції К. Данькевича, інструментовки — Б. Лятошинського, поліфонії — Л. Ревуцького). 1967–80 працював у Пермському музичному училищі (РФ). Від 1981 — у Харкові: викладав у культурно-освітньому училищі та інституті культури; від 1994 — у музичному фаховому коледжі. Був головою Харківської організації НСКУ (1999–2003).
Додаткові відомості
- Основні твори
- для симфонічного оркестру — Симфонії № 1 (1969), № 2 (1972), № 3 «Ритми й проблеми» (1985), № 4 (1987), № 5 «Сповідь» (1991), № 6 «Симфонія духів» (1993), № 7 «Симфонія для струнних» (1994), № 8 «Акваріум» (1995), № 9 «Алофони» (2003; 1-е виконання — Харків, 2006), № 10 (2003), № 11 «Гала-симфонія, джазовий вернісаж» (2008; 1-е виконання — Харків, 2010), № 12 «Менестрелі» (2011), «Святкова увертюра» (1991), «Слобожанський марш» (1992); для хору, солістів, симфонічного оркестру — реквієм «Літургійні моління» (1996, слова О. Марченка); 17 інструментальних концертів з оркестром, зокрема для фортепіано, тромбона, труби, скрипки, альта, віолончелі, флейти, фагота, саксофона, органа; джазові поеми для оркестру «Проліски» (2005), «Стежина до тебе» (2006), «Давайте не сумувати» (2008); для фортепіано — 14 сонат, 9 прелюдій; для хору — «Нестерті фарби» (1984, слова О. Марченка), «Тече вода» (1985) і «Тяжко, важко жити в світі» (обидва — 1987, слова Т. Шевченка); вокальні цикли — «Самотність» (1988, слова С. Сапеляка), «Співи з “Кобзаря”» (1990, слова Т. Шевченка), «Мені наснилась вічність» (1998, слова В. Бойка), «Срібні передзвони» (2000, слова І. Перепеляка); музика для дітей; музика до вистав.
Рекомендована література
- Деменко Б. Віталій Пацера: Тексти й контексти творчості // Музика. 2006. № 1.
Завантажити статтю
Людина 
