Пилипчук Пилип Каленикович
Визначення і загальна характеристика
ПИЛИПЧУ́К Пилип Каленикович (14. 11. 1889, м-ко Ружин Сквирського пов. Київської губ., нині с-ще Бердичівського р-ну Житомирської обл. — 30. 08. 1940, м. Холм, Польща) — громадсько-політичний діяч, дипломат. Закінчив Інститут шляхів сполучення у Санкт-Петербурзі. 1912–17 був активним діячем української громади Санкт-Петербурга (від 1914 — Петроград): член Інформаційного бюро студентських громад, Головної української студентської ради (також виконував обов’язки скарбника). Після Лютневої революції 1917 переїхав до Києва. Член Української партії соціалістів-революціонерів (1917), входив до її ЦК. Від травня 1917 — начальник Київської округи водних шляхів; у часи Української Держави — начальник Київської округи шляхів сполучення. Після перемоги антигетьманського повстання 1918 входив до Ради комісарів, що виконувала обов’язки уряду 15–26 грудня 1918. Один із організаторів (січень 1919) і член ЦК Української народно-республіканської партії. За Директорії УНР — керуючий Міністерством шляхів в урядах В. Чехівського та С. Остапенка (грудень 1917 — квітень 1919). У серпні 1919 перебував у Варшаві на чолі надзвичайної дипломатичної місії, що вела переговори з прем’єром І. Падеревським та Ю. Пілсудським. Товариш (заступник) міністра шляхів в уряді І. Мазепи (березень–травень 1920), керуючий Міністерством шляхів в уряді В. Прокоповича (травень–жовтень 1920), член Конституційної комісії (вересень 1920). Разом із урядовими структурами УНР наприкінці 1920 виїхав до Польщі. Заступник голови Ради Республіки, Прем’єр-міністр та Міністр фінансів уряду УНР на еміграції (1921–22). Був професором Української (таємної) політехніки у Львові (1922–25). Від 1927 мешкав у Луцьку, працював інженером. Засновник і голова Товариства імені Лесі Українки.