Пилипчук Пилип Каленикович

ПИЛИПЧУ́К Пилип Каленикович (14. 11. 1889, м-ко Ружин Сквирського пов. Київської губ., нині с-ще Бердичівського р-ну Житомирської обл. — 30. 08. 1940, м. Холм, Польща) — громадсько-політичний діяч, дипломат. Закінчив Ін­ститут шляхів сполуче­н­ня у Санкт-Петербурзі. 1912—17 був активним діячем української громади Санкт-Петербурга (від 1914 — Петро­град): член Інформаційного бюро студентських громад, Головної української студентської ради (також виконував обовʼязки скарбника). Після Лютневої революції 1917 пере­їхав до Києва. Член Української партії соціалістів-революціонерів (1917), входив до її ЦК. Від травня 1917 — начальник Київської округи водних шляхів; у часи Української Держави — начальник Київської округи шляхів сполуче­н­ня. Після пере­моги антигеть­манського пов­ста­н­ня 1918 входив до Ради комісарів, що виконувала обовʼязки уряду 15—26 грудня 1918. Один із організаторів (січень 1919) і член ЦК Української народно-республіканської партії. За Директорії УНР — керуючий Міністерством шляхів в урядах В. Чехівського та С. Остапенка (грудень 1917 — квітень 1919). У серпні 1919 пере­бував у Варшаві на чолі над­звичайної дипломатичної місії, що вела пере­говори з премʼєром І. Падеревським та Ю. Пілсудським. Товариш (за­ступник) міністра шляхів в уряді І. Мазепи (березень—травень 1920), керуючий Міністерством шляхів в уряді В. Прокоповича (травень—жовтень 1920), член Кон­ституційної комісії (вересень 1920). Разом із урядовими структурами УНР на­прикінці 1920 ви­їхав до Польщі. За­ступник голови Ради Республіки, Премʼєр-міністр та Міністр фінансів уряду УНР на еміграції (1921—22). Був професором Української (таємної) політехніки у Львові (1922—25). Від 1927 мешкав у Луцьку, працював інженером. Засновник і голова Товариства імені Лесі Українки.