Чередниченко Дмитро Семенович

ЧЕРЕДНИЧЕ́НКО Дмитро Семенович (30. 11. 1935, с. Межиріч Канівського р-ну Київської обл., нині Черкаського р-ну Черкаської обл. — 20. 08. 2021, Київ) — письмен­ник, пере­кладач, педагог, мистецтво­знавець. Чоловік Г. Кирпи, батько Оляни Рути. Член НСПУ (1979). Премії імені П. Чубинського (1992), імені М. Рильського (1994), імені І. Огієнка (1996), імені Лесі Українки (2009), імені Святого Ієроніма Спілки літературних пере­кладачів Литви (2015). Орден Великого князя Литовського Ґедімінаса 3-го ступеня (1996), Лицарський хрест «За заслуги перед Литвою» (2003). Закінчив Київський педагогічний ін­ститут (1957). Учителював (1957—63), пере­бував на журналістській та видавничій роботах (1963—82), був редактором українського часопису для шкільництва «Жива вода» (1991—2002). Керівник літературного обʼ­єд­на­н­ня «Радосинь» при НСПУ (1992—2021). Автор низки збірок поезій, книжок для дітей, зокрема «Щедринець» (1968), «Чебрики» (1970), «Білий Чаїч», «Мандри Жолудя» (обидві — 1973), «У країні майстрів» (1974), «Ковзанка» (1978), «Ми будуємо дім» (1980), «Жар-пі­вень» (1985), «Священ­на діброва» (1995), «Чого Волошка запишалася» (2012); українського букваря «Материнка» (1972), шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» (усі — 1992) та «Зелена неділя» (1993; у спів­авторстві з Г. Кирпою під спільним псевдонімом — Оксана Верес) і короткого біо­графічного довід­ника авторів цього букваря й читанок; пере­кладів з чеської мови — повісті «Од вівторка до суботи» А. Сантарової (1966), зі словацької — народних казок в антології «Спів­уча липка», «Брати Місяці» (обидва — 1981), «Словацькі народні казки» (1982; 1990), з литовської — книг поезій «Мій янтарик» М. Вайнілайтіса (1980), «Поезії» Ю. Марцінкявічюса (1981), «Бурштин і троянди» А. Малдоніса (1984), «У світлі серця» М. Мартінайтіса, антології литовської поезії (обидві — 1985), «Чотири слова» Ю. Някрошюса (1990), поеми «Літа» К. Донелайтіса (1989), романів «Час долі» В. Бубніса (1986) і «Пов­станці» М. Путінаса (2002), оповідань і повістей «Пригоди та походеньки Барда» Й. Авіжюса (2009), повістей «Пригоди капчика» (2007) і «Хлопчаки танцюють брейк» (2018) В. Рачицкаса, «Мишка Зіта» (2009) та «Любов коня Домінікаса» (2011) В. Ландсберґіса, з латиської — «Поезії» А. Чака (1988), з російської —«Кораблики» М. Гончарова (1979), «Де чаєчка живе?» В. Берестова (1983), ви­даних пере­важно в Києві; пере­кладів окремих творів Е. Межелайтіса, П. Шірвіса, К. Кубілінскаса, В. Бложе, А. Бярнотаса. Р. Кятуракіса, Й. Стрєлкунаса, Б. Балтрушайтіте, К. Брадунаса, Ю. Грушаса, М. Чюрльоніса, І. Аузіньша, К. Скуєнієкса, Ю. Ванагса, Я. Неруди, Я. Пельца, Б. Ржіґи, Я. Сайферта, М. Бог­дановича, С. Панізника, І. Колесника, В. Вітки, Д. Мягмара та ін. Ч. належать дослідже­н­ня про П. Чубинського (зокрема моно­графія «Павло Чубинський», К., 2005), В. Сухомлинського, К. Стеценка, М. Кипу, рід Симиренків, національну символіку, про українських та литовських письмен­ників, художників, педагогів. Видав книгу гумору «Пляц» (2003) й автобіо­графічну повість «Княжий краєвид із Лисої гори» (2016; обидві — Київ). Написав низку статей для ЕСУ.

Завантажити статтю