Прокопій (Титов)
ПРОКО́ПІЙ (Титов Петро Семенович; 25. 12(06. 01). 1877, м. Кузнецьк-Сибірський, нині Новокузнецьк Кемеровської обл., РФ — 23. 11. 1937, м. Турткуль, Узбекистан) — церковний діяч РПЦ. Закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (Росія, 1901). У тому ж році прийняв чернечий постриг. Від 1906 викладав Святе Письмо в Іркутській духовній семінарії (Росія); від 1909 — помічник начальника училища пастирства в Житомирі у сані архімандрита. 30 серпня 1914 хіротонізований на єпископа Єлисаветградського, вікарія Херсонської єпархії. 1917–18 — намісник Олександро-Невської лаври у Петрограді (нині Санкт-Петербург). Від 1919 — єпископ Миколаївський, вікарій Одеської єпархії; від 1921 — єпископ, від 1925 — архієпископ Одеський і Херсонський. 27 листопада 1925 ув’язнений, перебував на Соловках (Росія). Після звільнення архієпископа Євгенія (Зернова) обраний старшим архієреєм, взяв участь у прийнятті «Пам’ятної записки Соловецьких єпископів» від 7 червня 1926. Підтримав декларацію митрополита Сергія (Страгородського). Від 1928 — на засланні у Сибіру, Казахстані, Узбекистані. Розстріляний за рішенням «трійки» НКВС. 2000 канонізований РПЦ.
Рекомендована література
- Manuil (Lemesevskij), Metropolit. Die Russischen Orthodoxen Bischofe von 1893 bis 1965: Bio-Bibliographie. Erlangen, 1987;
- Резникова И. Православие на Соловках: Материалы по истории Соловецкого лагеря. Санкт-Петербург, 1994;
- Доненко Н. Житие священномученика Прокопия, архиепископа Херсонского. Люберцы, 2000.
Завантажити статтю
2.jpg)
Людина 
.jpg)
