Пимен

Визначення і загальна характеристика

ПИ́МЕН (Пєгов Павло Григорович; 26. 10. 1875, с. Удільно-Дуваней Уфимської губ., Росія — 14. 12. 1937, Харків) — церковний діяч. Закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (Росія, 1901), під час навчання прийняв чернецтво. Від 1904 — соборний ієромонах Донського монастиря (Москва); від 1906 — наглядач Бугурусланського духовного училища (Росія); від 1907 — ректор Тифліської духовної семінарії (нині Тбілісі). 1911 хіротонізований на єпископа Бакинського, 2-го вікарія екзарха Грузії; від 1912 — єпископ Єреванський; від 1915 — єпископ Балтський, вікарій Подільської єпархії; від 1918 — єпископ, від 1921 — архієпископ Подільський і Брацлавський. Співпрацював з ГПУ. 1923 перейшов у обновленство (див. Жива Церква). Від травня 1923 — голова Всеукраїнського вищого церковного управління, від жовтня того ж року — голова Всеукраїнського обновленського Синоду. 1925 на Всеукраїнському помісному соборі проголошено автокефалію обновленської Церкви, а П. обрано її главою та митрополитом Київським і всієї України. Також собор ухвалив рішення про українізацію богослужінь. Перебував у Харкові, після перенесення столиці УСРР — у Києві. Викладав у Вищій українській богословській школі. Від 1935 — на спокої. 30 жовтня 1937 заарештований, 27 листопада того ж року засуджений до розстрілу.

Завантажити статтю