Проць Йосиф Давидович
Визначення і загальна характеристика
ПРОЦЬ Йосиф Давидович (02. 06. 1879, м-ко Богородчани, нині смт Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл. — 14. 05. 1968, Львів, 1998 перепохований у м. Снятин Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.) — церковний і громадський діяч. Брат І. Проця. Навчався у народній школі в Богородчанах (1887–91), гімназії у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ, 1891–98), духовній семінарії та на богословському факультеті Львівського університету (1898–1902). У 1902 митрополитом Андреєм Шептицьким рукопокладений на священника. Відтоді душпастирював у с. Вербівці (нині Теребовлянського р-ну), від 1905 — у с. Устя-Зелене (нині Чортківського р-ну; обидва — Тернопільської обл.), де заснував Братство тверезості, гурток «Апостольство молитви» й касу Райффайзена, став членом управи Товариства допомоги вбогим греко-католицьким церквам святого Апостола Петра. Від 1906 — кафедральний сотрудник і співробітник єпархіального управління у Станіславі, капелан у в’язниці місцевого цісарсько-королівського суду, згодом — також катехит у реальній школі. 1909 з його ініціативи засновано читальню товариства «Просвіта» у с. Княгинин (нині у складі Івано-Франківська). Від 1910 — сотрудник, від 1911 — катехит цісарсько-королівської реальної школи у Снятині. 1914 очолював комітет призову рекрутів до відділів УСС на Снятинщині, 1918 підтримав українську національно-демократичну Листопадову революцію і розбудову ЗУНР. У брошурі «Чим воюють проти нас поляки?» (Коломия, 1919) закликав «в сю велику хвилю... усіма силами боронити Україну перед хижими ворогами!». Восени 1919 заарештований польською владою за звинуваченням у проведенні набору до УСС та УГА й ув’язнений на 4 місяці. Після звільнення перебував під таємним наглядом польської адміністрації. 1920 ініціював створення приватної гімназії під проводом товариства «Рідна школа», де був катехитом і заступником директора, сприяв заснуванню позичкової каси «Прут», складу «Народної торгівлі», музично-хорового товариства «Боян», відновленню церковних братств тверезості й Серця Христового, читалень товариства «Просвіта» в Снятині та навколишніх селах, очолив гурток товариства «Рідна школа» в Снятині. Після закриття 1924 польською владою української гімназії, призначений парохом у с. Лісна Слобідка (нині Коломийcького р-ну), 1925 повернувся до Снятина і до 1939 був катехитом державної реальної гімназії. 1925 організував «Апостольство молитви» й товариство Івана Милостивого, 1926 — осередок Української християнської організації (як її представник увійшов до складу Народного комітету Українського національно-демократичного об’єднання). 1937 підтримав заснування читальні товариства «Скала», став членом її управи. У листопаді 1938 відправив панахиду з нагоди 20-ліття Листопадового чину. У період німецької окупації очолив повітову делегатуру Українського центрального комітету (УЦК) в Снятині, організував 1 народну та 2 шкільні кухні, 2 бурси й дитсадок, співпрацював з представником УЦК у Львові К. Паньківським. Влітку 1944 виїхав до м. Самбір (нині Львівської обл.). Відмовився підтримати Ініціативну групу із возз’єднання УГКЦ із РПЦ. У вересні 1945 заарештований і засланий у Сибір на 10 р. Після відбуття покарання повернувся до Львова.
Додаткові відомості
- Державний архів
- Держ. арх. Івано-Фр. обл. Ф. 2, оп. 1, спр. 231, 9 арк.; оп. 3, спр. 320, арк. 90; ф. 504, оп. 1, спр. 195а, т. 4, арк. 155; Центр. держ. істор. архів України у Львові. Ф. 201, оп. 2а, спр. 2088, 10 арк.; Львів. наук. б-ка НАНУ, відділ рукописів. Ф. 122, спр. 52.