Павлиш

ПАВЛИ́Ш — селище Олександрійського (до липня 2020 — Онуфріївського) ра­йону Кірово­градської області. У червні 2020 Павлиську селищну раду (із селами Браїлівка та Шевченка) зараховано до Онуфріївської селищної громади. П. знаходиться на р. Сухий Омельничок (притока Омельника, басейн Дніпра), за 92 км від обласного центру, 33 км від м. Олександрія, 7 км від с-ща Онуфріївка та 18 км від м. Кременчук Полтавської обл. Площа 16,314 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 4882 особи; станом на січень 2024 — 5461 особа; пере­важно українці. Функціонує станція Одеської залізниці. Проходять автошляхи Полтава—Олександрія (між­народного значе­н­ня), Павлиш—Онуфріївка—Млинок (державного).

Історичні місцевості: Каланча, Лихач, Поштова, І Взвод, Гора, Церковна, Рідодуби, Дача, Ковалівка, Ярмаркова, Трусівка, Гусяче, Чавунка, Садова, Причепилівка, Шкільна, Сахалін. Засновано на початку 17 ст. як козацький зимівник. По­ступово навколо нього виникло поселе­н­ня. За різними даними, спочатку воно мало назву Бутівка (від козацького отамана Павла Бута) або Омельничок (від річки). Тут схрещувалися шляхи, що йшли з Польщі на Запоріж­жя та з Криму до пере­прав на Дні­прі. Природні умови сприяли роз­витку тварин­ництва та землеробства. На цих землях оселилося багато селян-втікачів від польських панів. Тривалий період поселе­н­ня потерпало від нападів турецько-татарських і польських загонів. 1752 уві­йшло до лінії російських прикордон­них військових поселень т. зв. Нової Сербії. Сюди пере­їхало багато сербів. Тут був роз­ташований військовий шанець. У 2-й половині 18 ст. в офіційних документах вперше згадується назва П. (від с-ща Павліш, нині Воєводина, Сербія). Також трапляються назви Святосимонівський шанець (від назви церкви св. Симона в Мишуриному Розі, де попередньо планували роз­містити шанець) та Бутовський шанець. Після ліквідації Нової Сербії — казен­не село. 1764—83, 1796—1802 — у складі Новоросійської, 1802—1920 — Херсонської, 1920—22 — Кременчуцької, 1922—25 — Катеринославської губерній; 1783—96 — Катеринославського намісництва; 1806—1923 — Олександрійського пов. Від 1821 до початку 1860-х рр. — знову військове поселе­н­ня. Від­тоді багато селян їздили на заробітки у промислово роз­винуті міста. Декілька десятиліть існувала Павлиська волость. На­прикінці 19 ст. працювала низка дрібних під­приємств з пере­робле­н­ня сільськогосподарської сировини. На початку 20 ст. проживали 12 720 осіб. 1910, окрім церковно-парафіяльної, збудовано приміще­н­ня для 2-класної земської школи (збереглося донині; діє ліцей, з яким повʼязані життя та діяльність педагога В. Сухомлинського, а також Педагогічно-меморіальний музей В. Сухомлинського). На фронтах 1-ї світової війни воювали 490 осіб. Під час воєн­них дій 1918—20 влада неодноразово змінювалася. 1923—62, 1966—2020 — у складі Онуфріївського, 1962—66 — Кремгесівського, від 2020 — Олександрійського р-нів; 1923—25 — Олександрійської, 1925—30 — Кременчуцької округ; 1932—37 — Харківської, 1937—39 — Полтавської, від 1939 — Кірово­градської областей. 1938—2024 — смт, від 2024 — с-ще. Жителі потерпали від голодомору 1932—33, за­знали сталінських ре­пресій. Від 6 серпня 1941 до 24 листопада 1943 — під німецькою окупацією. Діяло радянське під­пі­л­ля. Від кінця серпня до листопада 1941 на по­двірʼї МТС (створена 1931) був табір для радянських військовополонених, через який про­йшли бл. 140 тис. осіб. Під час визволе­н­ня П. загинули 137 бійців і офіцерів. На фронтах 2-ї світової війни воювали 700 павлишан, з них 427 були вбиті або пропали без­вісти. Встановлено обеліск Слави воїнам-землякам, меморіальний комплекс жертвам фашизму, стелу воїнам-визволителям. У 2-й половині 20 ст. у радянський період працювали колгосп (у 1970—80-і рр. — один із кращих в області, був неодноразово пред­ставлений на ВДНГ СРСР та УРСР), асфальтовий завод, комбікормовий завод, маслозавод, хлібозавод, коконосушарка, елеватор, інкубаторна станція та ін. Багато павлишан від­стоювали європейські цін­ності під час Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013—14), брали участь в антитерористичній операції та операції Обʼ­єд­наних сил на Сході України (2014—22), воювали після початку повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022).

Є корисні копалини: глина, пісок, гравій, граніти. Санітарне та ґрунто­охорон­не значе­н­ня мають невеликі лісові масиви неподалік с-ща. Працюють 4 під­приємства з пере­робле­н­ня та зберіга­н­ня зерна, сільськогосподарська філія ТОВ «Верес», 4 фермерських господарства. Діють до­шкільний заклад освіти; Будинок культури, бібліотека, філія Онуфріївської школи мистецтв; амбулаторія загальної практики-сімейної медицини. Місцевий учитель історії В. Постриган опікується музеєм історії селища (на громадських засадах) та крає­знавчою групою «Історія Сухоомельницького краю». Функціонує вокально-інструментальний ансамбль «Павлишанка». Є православна громада (Свято-Вознесенська церква, кінець 19 ст.). Серед видатних уродженців — письмен­ник, критик, пере­кладач В. Базилевський, поети В. Терен, І. Шевченко.