Павлиш

ПАВЛИ́Ш  — селище Олександрійського (до липня 2020 — Онуфріївського) району Кіровоградської області. У червні 2020 Павлиську селищну раду (із селами Браїлівка та Шевченка) зараховано до Онуфріївської селищної громади. П. знаходиться на р. Сухий Омельничок (притока Омельника, басейн Дніпра), за 92 км від обласного центру, 33 км від м. Олександрія, 7 км від с-ща Онуфріївка та 18 км від м. Кременчук Полтавської обл. Площа 16,314 км². За переписом населення 2001, проживали 4882 особи; станом на січень 2024 — 5461 особа; переважно українці. Функціонує станція Одеської залізниці. Проходять автошляхи Полтава–Олександрія (міжнародного значення), Павлиш–Онуфріївка–Млинок (державного).

Історичні місцевості: Каланча, Лихач, Поштова, І Взвод, Гора, Церковна, Рідодуби, Дача, Ковалівка, Ярмаркова, Трусівка, Гусяче, Чавунка, Садова, Причепилівка, Шкільна, Сахалін. Засновано на початку 17 ст. як козацький зимівник. Поступово навколо нього виникло поселення. За різними даними, спочатку воно мало назву Бутівка (від козацького отамана Павла Бута) або Омельничок (від річки). Тут схрещувалися шляхи, що йшли з Польщі на Запоріжжя та з Криму до переправ на Дніпрі. Природні умови сприяли розвитку тваринництва та землеробства. На цих землях оселилося багато селян-втікачів від польських панів. Тривалий період поселення потерпало від нападів турецько-татарських і польських загонів. 1752 увійшло до лінії російських прикордонних військових поселень т. зв. Нової Сербії. Сюди переїхало багато сербів. Тут був розташований військовий шанець. У 2-й половині 18 ст. в офіційних документах вперше згадується назва П. (від с-ща Павліш, нині Воєводина, Сербія). Також трапляються назви Святосимонівський шанець (від назви церкви св. Симона в Мишуриному Розі, де попередньо планували розмістити шанець) та Бутовський шанець. Після ліквідації Нової Сербії — казенне село. 1764–83, 1796–1802 — у складі Новоросійської, 1802–1920 — Херсонської, 1920–22 — Кременчуцької, 1922–25 — Катеринославської губерній; 1783–96 — Катеринославського намісництва; 1806–1923 — Олександрійського пов. Від 1821 до початку 1860-х рр. — знову військове поселення. Відтоді багато селян їздили на заробітки у промислово розвинуті міста. Декілька десятиліть існувала Павлиська волость. Наприкінці 19 ст. працювала низка дрібних підприємств з перероблення сільськогосподарської сировини. На початку 20 ст. проживали 12 720 осіб. 1910, окрім церковно-парафіяльної, збудовано приміщення для 2-класної земської школи (збереглося донині; діє ліцей, з яким пов’язані життя та діяльність педагога В. Сухомлинського, а також Педагогічно-меморіальний музей В. Сухомлинського). На фронтах 1-ї світової війни воювали 490 осіб. Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–62, 1966–2020 — у складі Онуфріївського, 1962–66 — Кремгесівського, від 2020 — Олександрійського р-нів; 1923–25 — Олександрійської, 1925–30 — Кременчуцької округ; 1932–37 — Харківської, 1937–39 — Полтавської, від 1939 — Кіровоградської областей. 1938–2024 — смт, від 2024 — с-ще. Жителі потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталінських репресій. Від 6 серпня 1941 до 24 листопада 1943 — під німецькою окупацією. Діяло радянське підпілля. Від кінця серпня до листопада 1941 на подвір’ї МТС (створена 1931) був табір для радянських військовополонених, через який пройшли бл. 140 тис. осіб. Під час визволення П. загинули 137 бійців і офіцерів. На фронтах 2-ї світової війни воювали 700 павлишан, з них 427 були вбиті або пропали безвісти. Встановлено обеліск Слави воїнам-землякам, меморіальний комплекс жертвам фашизму, стелу воїнам-визволителям. У 2-й половині 20 ст. у радянський період працювали колгосп (у 1970–80-і рр. — один із кращих в області, був неодноразово представлений на ВДНГ СРСР та УРСР), асфальтовий завод, комбікормовий завод, маслозавод, хлібозавод, коконосушарка, елеватор, інкубаторна станція та ін. Багато павлишан відстоювали європейські цінності під час Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013–14), брали участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України (2014–22), воювали після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022).

Є корисні копалини: глина, пісок, гравій, граніти. Санітарне та ґрунтоохоронне значення мають невеликі лісові масиви неподалік с-ща. Працюють 4 підприємства з перероблення та зберігання зерна, сільськогосподарська філія ТОВ «Верес», 4 фермерських господарства. Діють дошкільний заклад освіти; Будинок культури, бібліотека, філія Онуфріївської школи мистецтв; амбулаторія загальної практики-сімейної медицини. Місцевий учитель історії В. Постриган опікується музеєм історії селища (на громадських засадах) та краєзнавчою групою «Історія Сухоомельницького краю». Функціонує вокально-інструментальний ансамбль «Павлишанка». Є православна громада (Свято-Вознесенська церква, кінець 19 ст.). Серед видатних уродженців — письменник, критик, перекладач В. Базилевський, поети В. Терен, І. Шевченко.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю