Павлів

ПА́ВЛІВ  — село Червоноградського (до липня 2020 — Радехівського) району Львівської області. У червні 2020 Павлівську сільську раду зараховано до Радехівської міської громади. П. знаходиться на р. Пересіки (притока Західного Бугу), за 80 км від обласного центру, 43 км від м. Червоноград і 10 км від залізничної ст. Радехів. Площа 3,468 км². За переписом населення 2001, проживали 3828; станом на 1 січня 2023 — 3820 осіб; переважно українці.

На східній окраїні виявлено залишки поселення кам’яного віку. Знайдено крем’яну лінзовидну в перерізі сокиру т. зв. надбужанського неоліту, артефакти комарівської культури та трупоспальне поховання лужицької культури. На думку дослідників, село виникло приблизно у 13 ст. У давнину зазнавало нападів татарських і польських загонів. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. 1744 проживали 42 сім’ї. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у складі Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Від 1777 належало шляхетській родині Комаровських, які заклали тут парк і збудували родинну каплицю (1807; зруйована у радянський час, відновлена 2000). 1854–67, 1912–39 — село Радехівського, 1867–1912 — Кам’янко-Струмилівського повітів. 1920–39 — знову у складі Польщі. Адміністративно 1921–39 входило до Тернопільського воєводства. У вересні 1939 увійшли радянські війська. Від 1939 — село Львівської обл.; 1940–62, 1965–2020 — Радехівського, 1962–65 — Сокальського, від 2020 — Червоноградського р-нів. Жителі зазнали сталінських репресій, зокрема й священники Т. Ковалюк і С. Рудь. Від червня 1941 до липня 1944 — під німецькою окупацією. Станом на 1946 до Павлівської сільської ради належали хутори Воля, Гайворони та Зарів. До середини 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Мешканці відстоювали європейські цінності під час Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013–14), брали участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України (2014–22), воювали після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022).

1974–78 тут збудовано цукровий завод потужністю 6 тис. т цукрових буряків на добу. На стадії проєктування мав назву 5-й Львівський цукровий завод, згодом — Радехівський цукровий завод (нині ТОВ «Радехівський цукор» німецької групи компаній «Pfajfer & Langer», випускає цукор під торговою маркою «Діамант»). Також працюють ТОВ «Молочні ріки», 3 сільськогосподарських підприємства та 4 фермерських господарства. У П. — загальноосвітня школа, заклад дошкільної освіти; філія Радехівської музичної школи, Народний дім, публічна бібліотека; амбулаторія загальної практики та сімейної медицини. Донині збереглися: 4-метрова піраміда, зведена на честь скасування панщини 1848 (19 ст.); дерев’яні церква Петра і Павла та дзвіниця (1868, пам’ятка архітектури місцевого значення, діє громада УГКЦ), кам’яні костел св. Йосифа (1914) та гуральня (початок 20 ст.; у 1939–77 функціонувала школа). 1971 встановлено погруддя Лесі Українки (скульптор Я. Мотика). 2003 зведено церкву Косми і Дем’яна (діє громада ПЦУ). Серед видатних уродженців — церковний і політичний діяч, дійсний член НТШ І. Гриньох, фахівець у галузі автоматизації поліграфічного виробництва М. Луцків, майстриня прикладного мистецтва І. Ярема, педагог-кооператор та громадський діяч Р. Пекарський, архітектор Д. Кальмус (працював у Львові, загинув під час німецької окупації). 1897 поховано польського поета-романтика, публіциста, громадського діяча К. Уєйського (нині його могила — пам’ятка історії місцевого значення).

Рекомендована література

1. Дзьобан Т., Лаба В. Історія села Павлів. 2009;
   Google Scholar Internet
2. Вільчинська Г. Павлів у документах, спогадах, світлинах. 2010 (обидві — Львів).
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю