ХОМИ́ШИН Григорій Лукич (25. 03. 1867, с. Гадинківці, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл. — 28. 12. 1945, Київ) — церковний діяч УГКЦ. На­вчався на богословському факультеті Львівського університету (1888–93), здобув докторат із богословʼя у Ві­денській богословській академії (1899). У 1893 рукопокладений на священ­ника. Душпастирював у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ) і Коломия (нині Івано-Франківської обл.). 1902–04 — ректор Греко-католицької духовної семінарії у Львові. 1904 митрополитом Андреєм Шептицьким висвячений на єпис­копа, очолив Станіславську єпархію УГКЦ. Заснував Станіславську духовну семінарію (1907), видавав часопис для священ­ників «Добрий Пастир» (1931–39). Ви­ступав за латинізацію УГКЦ, 1916 зробив не­вдалу спробу за­провадити григоріанський календар, вимагав від священ­ників дотрима­н­ня целібату. Вітав проголоше­н­ня 1918 ЗУНР, обраний почесним членом Української національної ради, брав участь у під­готовці «Тимчасового основного закону» ЗУНР, закликав вірян вступати в УГА (надсилав до неї священ­ників у якості капеланів). Заснував Українську католицьку народну партію (1927), католицьке просвітницьке товариство «Скала» (1935). Під­тримав проголоше­н­ня 30 червня 1941 Акта від­новле­н­ня Української Держави. 11 квітня 1945 заарештований за звинуваче­н­ням у веден­ні антирадянської агітації. Пере­везений до Києва, помер у вʼязниці під час слідства. 27 червня 2001 беатифікований папою Іваном-Павлом ІІ. У рідному селі та Чорткові встановлено памʼятники Х., його імʼям на­звано вулицю в Івано-Франківську (також встановлено меморіальну дошку), Чортківську дяківсько-катехитичну академію, парафіяльну катехитичну школу в с-щі Більшівці Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл.